Через війну у пошуках заробітку на Чернігівщині з’явилося чимало світчерок. Так називають людей, які з різних причин змінюють свій фах або фактично починає кар’єру з нуля. Як наважитися, де шукати та як з цим жити – в реальних історіях.
Нове місто, нова робота, любов до України – константа
Вікторія Авілова у липні 2022 року разом з двома дітьми вимушена була виїхати з рідного Лисичанська. Спочатку шукала прихистку на Дніпропетровщині, згодом знов треба було змінювати місце проживання.
«Я не мала розуміння куди. Просто переглядала ціни на оренду житла в різних регіонах і от вирішила спробувати Чернігів. Тут не було нікого знайомого. Але місто швидко стало рідним», - розповідає жінка.
Вікторія Авілова
За деякий час Вікторія побачила повідомлення в соцмережах про збір речей для мешканців обстріляного прикордоння.
«Я знаю, як це. Тож зібравши те, чим могла поділитися, попрямувала до центру збору. Там познайомилася з волонтеркою Наталею Орловою. Розговорилися. Вона мене і наштовхнула на ідею просто заходити до державних установ та питати про роботу. Адже я мала досвід роботи адміністратором ЦНАПу», - ділиться Вікторія. – «От і знайшла роботу в податковій. Згодом перейшла спеціалістом до Центру зайнятості. Це було для мене щось абсолютно нове, але мені воно було так цікаво та надихаюче, що, мабуть, я була надто активною (ред.: посміхається)».
Нещодавно жінці запропонували очолити регіональний офіс «Зроблено в Україні».
« Я відкрила для себе абсолютно нову тему та галузь, але в основі все ж залишилося головне – комунікація та допомога людям».
Вікторія каже, що не мала страху перед новим. Її надихали власні діти та віра в те, що все ж колись вона зможе поїхати до рідного Лисичанська під рідним українським стягом.
Від хоббі до справи життя
Катерина Поломана 14 років віддала державній службі. Працювала на митниці. Під час другого декрету спробувала себе у солодкій справі.
«За класикою жанру: якось прийшла дитина зі школи і сказала, що на завтра на ярмарок треба щось приготувати. Я нагуглила пряники. Так і затягнуло», - розповідає жінка.
Катерина Поломана
Згодом замовила необхідні форми і почала випікати для рідних та знайомих. До асортименту додалася карамель та головна родзинка – зефірна флористика.
«Думки перетворити це на основну роботу були ще у 2021 році, однак я їх відганяла. На це впливало зокрема оточення: як це покинути стабільну роботу, соціальний пакет»,- ділиться Катерина. – Після початку повномасштабного вторгнення навантаження на роботі зросло, адже чимало колег виїхали. І тоді бажання перейти на свій «солодкий» хліб стало ще сильнішим. Ризикнула. Оформилала ФОП і почала. Я – щаслива. Знаю що і навіщо це роблю».
Тепер майстриня виношує план відкрити власну кав’ярню з коронним десертом. Приглядається до державних програм.
Зефірний букет від Катерини Поломаної
* * *
Ірина Мисник працювала в місцевому самоврядуванні. З початком повномасштабного вторгнення активно зайнялася волонтерством.
«Встигала скрізь. Однак, у якийсь момент моє керівництво все ж висловило претензію. На жаль, консенсусу досягнути не вдалося. А для мене в ці буремні часи вибір був очевидним», - ділиться жінка.
Тепер вона ще активніша у своїй допомозі та сформувала навколо себе повноцінну волонтерську спільноту.
«Ні хвилини не шкодую. Це не про вибір роботи. Це про внутрішню трансформацію. Я стала впевненішою, сильнішою», - каже пані Ірина.
Ірина Мисник, волонтерка
А на життя заробляє тепер не менш надихаючою справою – активно допомагає чоловіку розвивати власну справу.
Психологиня Інна Чистенко стверджує, що до зміни фаху згаданих жінок спонукали не лише фізичні обставини, а змінна цінностей та власної мотивації. Усі три історії є позитивними зокрема тому, що їх героїні відійшли від стереотипного мислення (одна робота на все життя – це дуже добре), а також подолали основні три страхи: страх, що в мене вийде; страх, що в мене не вийде; страх, а що скажуть люди.
«Високий рівень стресу зазвичай впливає на розуміння перспективи, вона стає надто короткою. Відтак частіше люди бояться за таких обставин щось змінювати. І тут важливе оце відчуття «я можу на щось впливати». Ще один важливий аспект – дати собі право на помилку, трансформувати її в досвід, а не в негативні емоції.
Часто пасткою на шляху до професійних змін стає залежність від схвалення найближчого оточення. Не завжди рідні підтримують вибір, або не завжди вміють висловити цю підтримку».
Інна Чистенко
***
Найчастіше світчерство стається в ІТ. Власне звідти цей термін перекочував в інші галузі. Тож і поради, як не загубитися на цьому шляху, теж звідти, але актуальні скрізь.
Зокрема, радять проаналізувати ринок, навіть якщо до нового заняття придивляєшся вже десятки років. Важливо знати, як з цим справи саме на цей час. Звісно, якщо є можливість, то варто подбати про фінансову подушку. Щоб перші місяці турбулентності не опустити руки через відсутність бажаного заробітку. Корисним буде знайти людей зі схожим досвідом, які можуть виконати роль ментора. І, звісно ж, терпіння та наполегливість.
"Час Чернігівський" писав про таке: Будівельниця з Чернігівщини оздоблювала музей в Михайлівському золотоверхому соборі в Києві. Жінка в професії понад 40 років
