Роман Мироненко з позивним Француз — командир взводу вогневої підтримки роти снайперів у 58 окремій мотопіхотній бригаді. Та перед початком повномасштабного вторгнення цей чоловік із Чернігова 8 років жив у французькому місті Марсель, де одружився, завів двох собак і заснував із друзями ресторанний бізнес. Повернувся в Україну у травні 2022 року, щоб стати на її захист. Він розказав про те, які сподівання мав, їдучи боронити рідну країну.
Його розповідь опублікував Ukraїner.
«Я наприклад не міг би жити у гармонії з собою і дивитися у дзеркало, знаючи, що я не став на цей шлях війни і захисту країни».
Роман Мироненко з України поїхав у 2009-му. Прожив 3 роки у білорусі, потім 3 роки у Лондоні. До повномасштабної війни 7 років у Франції. І вже збирався вирушити до США.
«У мене через спорт є знайомства. У мене є друг у Марселі. Він каже, слухай, зима у Америці дуже холодна, а в Марселі дуже тепла. Приїжджай, перезимуєш у Марселі, а потім поїдеш в Америку».
Так Роман перебрався до Марселя у 2015, там і залишився. Сподобалося все: море і гори. Були й знайомства, робота. Тож, Роман почав шукати себе там і вивчати французьку. Знайшов роботу, одружився. Дружина - француженка. Власних дітей у подружжя немає, проте виховують вже дорослу доньку від першого шлюбу дружини.
Роман каже, що разом з друзями відкрили невелику піцерію на районі. Також в іншому туристичному районі міста був ресторан середземноморської кухні. І розвивали це все. Разом з дружиною незадовго до великої війни придбали квартиру там же.
24 лютого у французьких новинах з самого ранку почалися повідомлення про те, що в Україні війна.
«Мені одразу написав брат, що чують прильоти по аеропорту «Бориспіль»… рішення було дуже швидким. Я одразу зрозумів, що повернуся. Проблема, що це зайняло у мене 2 місяці».
Бо процес купівлі та оформлення нерухомості у Марселі - доволі складний і тривалий у часі. Аби не гаяти його дарма - Роман возив гуманітарні вантажі на кордон. Діставав чимало професійного екіпірування, з яким тоді були проблеми. Також возив і людей, яким було по дорозі з ним.
Він каже, що максимально чітко усвідомив, що в Україні масова війна. І він не може зробити нічого іншого, як повернутися і піти в армію. Роман сміється - їхав додому у рожевих окулярах, думав, що його зустрінуть з розкритими обіймами і скажуть, що він герой. Натомість митники на кордоні витрусили усю душу через його автівку.
«Мені кажуть: або ти залишаєш свою машину у Польщі, або ти її везеш для армії. Я кажу: «машина і так їде на війну». Я не планував її повертати».
Знайшлася людина, яка допомогла йому швидко зробити документи і оформити авто.
Дружина сприйняла рішення чоловіка повернутися. Вона бачила його емоційний стан оті 2 місяці, поки Роман готувався. Тоді він іще й пройшов спеціальні курси у Чехії - CLS - Combat Life Saver, тобто, бойового рятувальника.
«Ми з нею поговорили. Я кажу: Дивись, ти бачиш мій емоційний стан. Якщо я залишуся, то буду завжди не в комфорті із самим собою. І це вплине на наші з тобою безпосередні стосунки у майбутньому. Зараз я поїду, я тоді ще був наївний, на рік-півтора, повоюю і повернуся. Це швидко закінчиться… і тоді ми знову будемо жити з тобою як і раніше. Все у нас буде добре».
Сам Роман знав куди їде - до побратимів у роту Нацполіції «Софія». Ввечері заїхав додому, сказав мамі привіт, а зранку наступного дня вирушив до Одеси. Там його забрали хлопці і повезли до Миколаєва. Ввечері наступного дня після приїзду він вже був на позиціях на кордоні Миколаївської та Херсонської областей.
Три місяці він облікувався як доброволець, лише потім його офіційно оформили.
Також працював і у складі снайперської групи. Згодом взвод Романа розширили до роти, яка складається з двох снайперських взводів та взводу вогневої підтримки. Командувати останнім чернігівця і призначили.
Також за час служби Роман їздив додому до дружини і до собак. Каже, емоційної прірви не було. Що робив? Катався на мотоциклі, дивився на море, пив каву, їв. Жив у своїй квартирі.
Однак чи повернеться він до цивільного життя - не знає. Нині вже кілька місяців працює з психологом.
Джерело: Ukraїner
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Адвокат, який став на захист рідного міста переконаний: "Якби пав Чернігів – пав би і Київ"
- Брав участь у звільненні Харківщини, Херсонщини і Донеччини: десантника з Чернігівщини нагородили "Золотим хрестом"
- Лист солдату: воїн із Коропщини розшукав ічнянську ученицю та подякував їй за щемливе послання
