Чернігівець Буйвол пройшов Маріуполь, заново навчився ходити, тепер інструктує молодих азовців

01 БЕРЕЗНЯ 2024, 13:47

6814

Анатолій Леоненко

Анатолій Леоненко

Після того, як пройшов реабілітацію, зробив татуювання на торсі, великими буквами напис «Чернігів». 22-річний Анатолій Леоненко на псевдо Буйвол — чернігівець. 23 березня 2022 року втратив ліву ногу під час боїв за Маріуполь. Пів року тривала реабілітація. Був списаний в запас. За клопотанням командира підписав контракт, став інструктором по вогневій і тактичній підготовці, вчив молодих бійців батальйону «Азов». І зараз при ділі, але поки що на черговій реабілітації.

Хлопці Північної столиці

Анатолій з дитинства займається спортом: футбол, байдарки, кікбоксинг. Вчився в чернігівській школі № 24, мама — вчителька фізкультури. Тренували кікбоксери: Юрій Сидоренко, заслужений тренер України, нині покійний Сергій Лисюк — багаторазовий чемпіон світу з кікбоксингу, загинув на війні у листопаді 2023 року.

— Чернігів — це моє місто, — каже Буйвол. — Хоч в Маріуполі і пройшов школу життя. В Чернігові є рух «Хлопці Північної столиці» (фанати футбольного клубу «Десна», авт). Б’ють собі татуювання. Десь у десятьох набитий напис «Чернігів».

Після школи вчився в кооперативному коледжі на кухаря. У 2020 році пішов в «Азов». Після курсу молодого бійця підписав контракт.

Анатолій Леоненко на військових тренуваннях

Анатолій Леоненко

Вторгнення: дрг зайшли першими, їздили на «швидких» та легковиках

— Командири не приховували, що наступ буде. Сказали: «Пі…ри йдуть, але куди і коли, не знаємо», — згадує Анатолій початок вторгнення. На той час «Азов» був у Маріуполі. Буйвол, відповідно, теж.

Мабуть, жодне місто в Україні не було підготовлене до спротиву на 100%, вважає Леоненко. Перший приліт викликав страх. Та покинути автомат думки не було. На третій день війни всі вишки Маріуполя були «складені». Зв’язатися між собою стало складно. В місті був хаос, обстрілювали 24/7. Летіли  мінометні залпи, авіабомби, підключилась корабельна артилерія.

Перший бій у Толі був з групами російських дрг, розвідників. За словами військового, в Маріуполь вони зайшли першими. Їздили на «швидких», аби було менше підозри, та на непримітних легкових автівках. Через три дні від української розвідки скинули інформацію, що колона російської техніки буде їхати по трасі «Волноваха — Маріуполь». На тому напрямку була позиція Леоненка.

Анатолій Леоненко

Анатолій Леоненко

Російські військові йшли, як на парад. Не чекали спротиву. Так само вони йшли і на Чернігів. Під час облоги міста мама Анатолія була вдома. Час від часу вони зідзвонювались: син заспокоював, що Маріуполь стоїть, мати відповідала, що Чернігів теж чинить опір та не здається.

— Наше завдання було тримати аглофабрику (частину заводу, де виготовляли агломерат (рудний концентрат, сировину), — згадує Анатолій два тижні, коли був на одній з позицій на території Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. — Там купа цехів, величезна територія, більша, ніж «Азовсталь». Якщо відрізати ці два заводи, Маріуполь був би розміром з Чернігів. Тільки залізничних колій прокладено на одинадцять тисяч кілометрів.

Подумки попросив пробачення у мами і чекав смерті

В місті немає поняття нульова позиція. Ситуація змінюється кожні пів години. Буйвол отримав поранення, коли намагався підбити російський танк.

— Танк заїхав в тил, у місто. Бив по нашій позиції, — згадує 23 березня 2022 року. — Мені з товаришем поставили завдання: добратися до «Пізанської башти». Так маріупольці називали закинуту дев’ятиповерхівку. Грунтові води підмили фундамент і будинок нахилився, жильців відселили. Перші два поверхи заклали цеглою, щоб безхатьки, наркомани не лазили. Завдання було забратися на шостий поверх і відпрацювати по ворогу з гранатомету «Нлав» (британського протитанкового комплексу малої дальності).

Анатолій каже, важив 65 кілограмів, а з  амуніцією та зброєю важив 110 кілограмів: гранатомет, автомат, сім магазинів з патронами, плитоноска, шолом, балістична маска, тактичні навушники, гідратор з водою на три літри і жменя деталей, які на війні тягаєш з собою невідомо для чого. Ця історія в усіх військових. Забивають кишені з думкою: «Раптом згодиться». Стяжки, ізолента, цвяхи, шурупи. Обов’язково їжа: батончики, драже.

— Російський танк був за школою, на полі із гравійного піску, — продовжує боєць. — На місці не стояв, постійно їздив, щоб пилюка стояла. Розумів, що завіса з пилюки його закриває. Безглуздо витрачати британську протитанкову гранату, коли можеш не влучити. Зброї в достатній кількості не було. З командуванням прийняли рішення, відійшли до сусідньої багатоповерхівки. 

Анатолій попередив своїх по рації, що скоро буде, нехай відкривають.  Всі під’їзди, де сиділи військові, зачиняли. Прибіг, смикнув за ручку, а там закрито. Полетіли снаряди по верхніх поверхах. Притиснувся під стіну, через п’ять секунд почув свист. І зрозумів, летить. Вибух. 120-та міна приземлилася в п’яти метрах.

— Собою зігнув металеві перила біля під’їзду, — пригадує. — Так на них і завис. Товаришу пощастило більше. Хвиля відкинула його до дверей. Відчуття, що контузило всі внутрішні органи. Не оглушило, врятували тактичні навушники, в яких я був. Коли товариша відкинуло, він побачив лаз у підвал. Підбіг до мене, скинув гранатомет, щоб я був трохи легший,  і почав тягнути. 

Уламок потрапив мені в праву ногу, товаришу відірвало частину ікри. Встиг накласти турнікет. Він зміг залізти через ту дірку в укриття. А я лежу на животі, біля палаючого «Ланоса». Рукою торкнувся губ, носа — кров. В голові прокрутилися всі фільми, якщо кров з рота пішла — гайки. Подумки попросив пробачення у мами і чекав смерті. Оцей увесь театр, який я описую, тривав близько п’яти хвилин.

З «Азовсталі» забрали вертольотом. Два тижні чекав на евакуацію

Від вибухової хвилі перебило голосові зв’язки. Анатолій чув тихий хрип товариша: «Буйвол, повзи, братан».

— Аж задовбав. Розумію, що лежу біля палаючої автівки і теж можу згоріти. А так помирати не хотів, це не дуже приємно, — жартує боєць. — Важко, але почав повзти до тієї дірки в підвалі. По дорозі скинув плитоноску, автомат, шолом, розвантажив з себе всю амуніцію. Товариш з укриття за шквари затягнув і я всією вагою впав на нього і поранену ногу. Моя права нога стирчала з підвалу, а ліва впала на голову. Скинув ногу з себе. Попили води. Обперся на труби і думав, помру там. 

Наступні два тижні Анатолій пролежав в одному з підвалів «Азовсталі». Вночі на територію заводу змогли долетіти два гвинтокрили. Забрали до 20 поранених військових.

У вересні-22 вже ходив

Потрапив у дніпровську лікарню імені Мечникова. Ліву ногу ампутували вище коліна. Через два тижні перевезли до Вінниці, там місяць лікувався. На реабілітацію поїхав у Київ. В червні Толя почав вдягати протез, заново вчився ходити. Протез німецький, ставив в Україні. В серпні поїхав на реабілітацію до Бельгії. Каже, важко через мовний бар’єр. Бо не завжди поряд був перекладач. Закордонними реабілітологами задоволений.

У вересні Буйвол повернувся на службу. Став інструктором для новобранців «Азову». Вчить в комплексі: що робити під час зіткнення з противником, як поводитися зі зброєю, як стріляти з АК-74 (модифікований автомат калашникова) і найголовніше: як вижити. Зараз декілька тижнів знову на реабілітації.

І на машині їздить, і дрова вдома рубає

43-річна Тетяна Анатоліївна, мама Толі, каже, що сина тримала в «єжових рукавицях». Він мужчина, не розмазня.  Коли сказав, що ноги немає, просив не плакати. Пообіцяла, що ніколи не заплаче. Але і він повинен їй пообіцяти — ніколи не називатиме себе інвалідом.

Відразу зрозуміла — якщо рідні, які його оточують, впадуть духом, то і син може зламатися. Вирішила — не буде цього. Зараз Толя і на машині їздить, і дрова вдома рубає.

— 28 березня вийшов на зв’язок, — згадує 2022 рік, — до цього жодної звістки не було 16 днів. Надіслав голосове повідомлення: «У мене все добре, живий, здоровий». 5 квітня подзвонив по відеозв’язку з вінницької лікарні. Тетяна Анатоліївна поїхала туди, місяць жила у волонтерів, кожного дня була в лікарні.

Анатолій Леоненко з мамою

Анатолій з мамою Тетяною

В перші хвилини, як побачила сина, не встигла заплакати. Анатолій відразу обійняв маму і вручив подарунок — кросівки. Тетяна Анатоліївна купила милиці. Вперше, як став на них, почав падати. Підхопила сина. Тоді вже розходився. Візок не визнає, категорично відмовився. 

— Я все життя у спорті, так і сина виховувала. Він кожен день тренується. Ще і на бокс записався, інших тренує, — говорить мама. — Спорт загартовує характер. Мені дуже допомагав Юрій Сидоренко, тренер.  Якщо бачила, що не справляюсь — дзвонила йому.

Тато від них пішов у 2008 році. Це був Толін перший клас. Дуже переживав. Йдуть по магазину, а Толя побачив хлопчика з татом і заплакав. Потім минулося. В магазині просив цукерку, а у матері не було грошей. Казав: «Нема, значить, не хочу ту цукерку».

Коли вже закінчував вчитися на кухаря, перед новим роком повідомив: «Мамо, отримаю диплом, два тижні погуляю і в армію». Тетяна Анатоліївна була в шоці, син переніс важкий перелом хребта. Медична картка товста. Яка армія?! Не послухав. 

— Син прагне перемоги, тому і повернувся у військо після поранення. Ходив навіть на бойові завдання. Вмовляла, аби не йшов. Не послухав. Коли почався обстріл, втекти було важко. Сказав хлопцям, щоб відходили без нього. Товариші не покинули. Зрозумів, що не тільки себе наражає на небезпеку. Пішов в інструктори. Робота подобається,  — радіє жінка. — Я бачила, як афганці опускали руки, починали випивати. Спуститися легко, а піднятися важко. Потрібна постійна підтримка.

Анатолій Леоненко

Авторка: Юлія СЕМЕНЕЦЬ, "Вість"

"Час Чернігівський" писав про таке: 

Схожі новини

Фото

У Катерининській церкві в Чернігові відспівали двох загиблих бійців ЗСУ

15 ЛИПНЯ 2024, 21:58

Гуси та норки Олександри з Нових Яриловичів

15 ЛИПНЯ 2024, 20:10

Від 7 до 86 років: у громаді на Чернігівщині провели фестиваль

15 ЛИПНЯ 2024, 18:52

Почім на Чернігівщині чорниця ручного збору, суниця лугова й лісова та свіжі лисички

15 ЛИПНЯ 2024, 17:15

У громаді на Чернігівщині запрацювала соціальна пральня. Скільки коштує прання і прасування

15 ЛИПНЯ 2024, 16:03

Волонтер з Чернігівщини показав РЕБ проти скидів

15 ЛИПНЯ 2024, 15:07

Фото

У парк «Міжрічинський» повернулася пара чорних лелек. Птахи відремонтували гніздо

15 ЛИПНЯ 2024, 14:01

ТОП-переглядів