Серед героїв-оборонців Чернігова були брати Артем та Максим. Обидва стали на захист міста з перших днів навали рашистів. Протягом місяця героїчної оборони Чернігова вои були на одній з гарячих позицій на північній окраїні міста.
Хлопці допомагали виносити поранених і самі брали участь в боях зі зброєю в руках.
Про їх історію дивіться у нашому відео.
Артем і Максим брати-захисники Чернігова, пряма мова.
До 24 лютого я працював медичним представником. Зустрів цей жахливий день вдома. Мене розбудила дружина і сказала - війна. Я не повірив. Я виглянув у вікно і побачив дим з аеродрому, набрав брату і сказав, що потрібно збирати речі. Зустрілися і вивезли рідних за межі Чернігова.
Я працював на фармкомпанії. 24 лютого зустрів також зранку. Подзвонив кум з Грузії і каже, що війна. Я не повірив, було тихо, заснув, але через півгодини почув вибухи на аеродромі. Потім зібралися і виїхали за межі міста.
28 лютого потрапили до Чернігова. Пункт формування, побачили підрозділ, і 7 березня ми прибули на бойову позицію - лижна база.
За дві доби вирили окопи і заняли позиції, оборону навколо, і почалися бойові дії.
Коли знаходився на позиціях з товаришем, до нас втритул заїхали три «Тигри», і цей наряд був протягом 7 годин. Ледь вийшли живими, до нас не могли потрапити побратими, а коли вийшли, то командир сказав: Дякую що живі!
Один «Тигр» обстрілював з АГС, два інші – з кулемети 12,7 мм, обстріл такий - не можна було підняти голову. Ми не відійшли і пробули до останнього, ми бачили, як тигри від’їхали і стріляли з кулемету. Ми залишилися живими. Вони боялися, бо грунт був талий, боялися заїхати на стрільбіще.
Ми там були протягом місяця. До 1 квітня. За цей час застали міномети, гради, авіаудари, штурм через день. Самий яскраве – взяли нас в кільце 9 одиниць техніки, закидували гранатами і газом. Прийшли побратими і відбили нас.
Ми готувалися до найгіршого, але зрозуміли, що треба вистояти, тому що, якщо вони б пройшли нас, то зайшли у місто.
Не хотілося повторення Бучі, Ірпеня...
Не хотіли, щоб вони були на нашій землі. Їм тут не місце.
Вони так само бояться, як і ми. Тому найголовніше - тримати себе в руках, стримувати емоції, і все буде добре.
Розслаблятися не варто, тому що тримають в напрузі. Рано ще про щось говорити. Постійно тренуємося, укріплюмося. Вони нас "привітали", а ми збили над Чернігівщиною безпілотники, Ведуть розвідку.
Ми однозначно віримо в перемогу!
* * *
Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю "Час Чернігівський" та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
