На війні помер 38-річний захисник із Сосницької громади Костянтин Горбонос. У військового залишилися дружина, син, донька та мама.
"Вся Сосницька громада висловлює щирі співчуття рідним, близьким і побратимам полеглого захисника. Вічна пам'ять і слава Герою.
Стосовно зустрічі та прощання з воїном поінформуємо додатково", - пишуть на сторінці Сосницької громади.
Народився Костянтин 9 листопада 1986 року в селі Кнути. Навчався в Кнутівській школі, згодом - у Шабалинівській. Закінчив Чернігівське вище професійне училище №15 та Чернігівський радіомеханічний технікум за спеціальністю «технік-механік з автодвигунів».
З 2015 по 2016 рік проходив військову службу, був учасником АТО.
Костянтин одним із перших 24 лютого 2022 року прийшов до військкомату. Він був серед тих, хто відстояв Чернігів, отримавши тяжку контузію, коли ворожий танк підбив його вантажівку.
Побратими згадують про нього так:
«Вірно ніс службу військовим водієм. Не раз ризикував життям, під вогнем доставляючи боєприпаси, продукти та воду, вивозячи поранених і загиблих побратимів. Їздив у пекло Серебрянського лісу по кілька разів на добу, був і водієм, і провідником.
На Сумщині безперервно працював – щоранку й щовечора їздив на кордон, вдень виконував завдання по всій окрузі, спав лише кілька годин на добу. Яке серце таке може витримати? Не витримало.
Ми понад годину намагалися його повернути. Ми зробили все, що могли.
Він ніколи не відмовив нікому в допомозі й не відмовлявся від жодного із завдань».
На жаль, 7 жовтня 2025 року захисник помер на Сумщині.
Костянтин був нагороджений медаллю «Учасник АТО» та медаллю «За оборону Чернігова».
Оборонець Євген Косяненко пише, що Костянтин був справжнім воїном.
«Він не боявся завезти колоди для перекриття в Білогорівці по відкритій місцевості і скидати їх в зоні прямої видимості ворога.
Коли в Серебрянському лісі загинув наш водій і хлопці залишилися без транспортного сполучення з великою землею, він єдиний, хто сам сказав "Я йду до вас водієм".
Він їздив в пекло Серебрянського лісу іноді по три рази на добу, він був і водієм, і провідником, він під обстрілами завозив продукти, БК і воду, вивозив поранених і тіла побратимів на щиті. На фіналі нашої ротації він вивіз тих небагатьох, хто вцілів.
На Сумщині він не вилазив із-за керма, вранці та ввечері літав на кордон, вдень - по всій окрузі. Він спав по чотири години на добу. Яке серце таке може витримати? Не витримало.
Ми понад годину намагалися його повернути. Ми зробили все, що могли. Він зробив більше, ніж міг.
Він ніколи не відмовив нікому в допомозі і не відмовився від жодного з завдань. Він мав "золоті руки".
Він завжди, навіть попри смертельну втому і небезпеку, був веселим і товариським. Він був дуже розумним.
Він був.... Дякую, братику, що був...».
Валентина Дворецька:
- Невимовний біль, розпач, велике горе для всіх, щирі співчуття родині. Кості вічна пам'ять і нев'януча Слава!!
Світлана Дегтяр:
- Вічна пам'ять тобі Герою. Ти вічно житимеш у наших серцях
"Час Чернігівський" писав про таке:
