Під час облоги Чернігова та після ракетного удару по Десні Максим Жилко разом зі своїм підрозділом врятували з під завалів більше 20 людей. За що отримав орден «За мужність».
Рятувальники приходили першими на допомогу постраждалим від ворожих обстрілів на вулиці Чорновола, на двох чернігівських школах, у селищі Десна. Перед їх очима поставали жахливі картини руйнувань та людських смертей. Але і траплялися дива порятунку.
Про це Максим Жилко розповів «Часу Чернігівському».
Максим Жилко рятувальник:
"Зібрали по сигналу тривоги - всі були тут. Потім до вечора визначилися з порядком служби. Працювали через добу. Офіцери на сутках були. З 24 по 26 виїздів не було. 26-го був виїзд на Шевченка застряли 2 людини в ліфту, а ввечері був виїзд, пов'язаний з бойовими діями - на полк зв’язку. Внаслідок удару загинули люди. Це перший виїзд, пов’язаний з бойовими діями.
Це було ввечері. Не було світла, людей. Їхали - не знали, що чекає. Потім був удар Чорновола і дві школи. Запам’яталося, мабуть, як в Десну прилетіло. Велика кількість загиблих. З таким не доводилося працювати. Багато загиблих і діставали живих. Все горить. Люди під завалами. Тяжко. Військові допомагали. Великий об’єм робіт. Із Києва приїздили. Це три виїзди, які запам’яталися.
Коли я виїздив з своїми людьми, більше 20 точно врятували і на Чорновола 5-10 відкопали. Більше 20 точно. Це те, що ми залучалися.
Коли приїхали - таке відчуття, наче сон. Всюди рештки людей, руки, ноги. горять авто. Там люди закривавлені бігають. Картина така, що не можу описати. Приїхали 10 секунд заминка. Потерпілих було багато. В цей день горіла нафтобаза. І ми приїхали одні з перших. Коли прибуде допомога, ніхто не знав. Приїхали - стало легше. Одні гасили, інші рятували. Було тяжко і незвично. Багато постраждалих було.
Запам’ятається на все життя. Буде, чим пишатися. Нагорода для підняття морального духу, але краще її не отримувати, якби відмотати час, розумієш скільки горя все принесло. Дали нагороду значить заслужив. Якби можна було відмовитися від нагород аби повернулися всі життя, які були втрачені...
Не було такого жодного виїзду, що закінчилося пальне. Техніка заправлена, резерв палива був. Коли з’являлося пальне набирали каністри, поповнювали запаси з їжею і гуманітарку давали. Самі готували на мангалі, на буржуйках. З водою були перебої, набирали з джерел. Дощову воду кипятили. Краще на дощовій, ніж залишитися без води.
Після ракетного удару по Десні завалило 4 поверхи. Відкопували двох хлопців. Один з підвалі, а другий посеред зруйнованого будинку. Він стояв солдатиком. Кругом горіло. Не вірилося, щоб після такого людина може вижити. 4 поверхи склалися і люди живі. Це диво.
Копали довго, тяжко і сил не було. Були моменти: не знали чи зможемо це зробити. Копаєш, і думаєш, що все вдасться. Відкопали. Це найбільше запам’яталося.
Дивишся новини, читаєш. Шкода ті міста, той Харків ракетами, артилерією накривають. Розумієш, що може повторитися. Скоріше б це закінчилося. По роботі стало більше волокити. Наче до війни стало. Хвилюєшся, щоб нічого не прилітало".
"Час Чернігівський" писав ро проблеми розмінування: Гуманітарне розмінування Чернігівщини: робота на роки і на мільярди.
* * *
Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй Великої Британії в рамках проекту "Обережно міни: як рятувальники звільняють Чернігівщину від небезпеки" (як частина проекту «Голоси України»). Відповідальність за зміст цієї публікації несе ГО "Разом до громадянського суспільства" і за жодних обставин не може вважатися таким, що відображає позицію Уряду Великої Британії.
