Ігор Меліхов – учасник гурту The Streechers, а зараз автор-виконавець власних пісень. Спілкуємось про те, як війна змінила творчість, чи існує у Чернігові рок-тусовка та нові релізи.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Сьогодні говоримо про чернігівську рок-тусовку із автором-виконавцем Ігором Меліховим у передачі «Наші люди». Як ви почали займатись музикою?
– До музики я прийшов в другому класі, якщо можна так сказати. Мені мама розказала, що якщо я буду грати на гітарі, то мене точно будуть любити всі дівчата. Я в другому класі був малий, повірив. Я пішов спочатку до приватного вчителя гітари. Займався класичною гітарою. У 2015 році познайомився з роком. Я досі пам'ятаю: це був альбом Scorpions «Return to Forever». І далі пішло -поїхало. Я зустрівся зі Streechers, ми грали на конкурсі талантів. Я тоді став більше сам грати рок, музику власну писати і грати.
– Як створювався гурт The Streechers?
– Конкурс талантів шкільний. На сцені виступає гурт, здається, Олексій Муцький і компанія. Мене там не було. Я був іншим конкурсантом, я грав на класичній гітарі. Вони тоді перемогли. Я після конкурсу до них підійшов, сказав, що нещодавно купив акустичну гітару і мені було б цікаво спробувати пограти в гурті. І на випускному ми вже грали знову ж таки Imaging Dragons, «It's Time» зі мною в якості лід гітариста. Хоча нас тоді ще оголошували як Олексій Мутський і компанія. Але якраз перед виступом ми сиділи в коридорчику і думали: як би нам назватися? І коли ми вже виступали, ми вже знали, що ми The Streechers - The Streets of Chernihiv.
– Зараз гурт живий?
– З початку повномасштабного вторгнення ми пробували щось записувати разом, ми записали «Могилу Москаля», ми записали «Місто героїв». Але коли всі роз'їхались остаточно по світу, по Європі, то ми поки поставили все на паузу. У нас є дуже круті чернетки. І це гріх проти української музичної індустрії, якщо вони ніколи не побачать світ в тому чи іншому вигляді. Тому я дуже сподіваюсь, що ми зберемось і їх запишемо.
– Про життя в окупації
– 24 лютого я, як і всі, мабуть, прокинувся від дзвінка. Дзвонила найближча мені людина, друга половинка. Що повз її будинку їдуть російські танки. Першим рішенням нашим було вирушити до Іванівки, до друзів. Але не так сталося, як гадалася. 25 днів в російській окупації. Ну, на щастя, з особистих якихось втрат, тільки телефон, який орки забрали, коли обшукували. Ну, потім повернення і досить такі досить специфічні емоційно періоди. А далі та саме дівчина влаштувала мені «емоційний треш», і я вже майже про війну нічого не пам'ятаю з того часу.
– Як повномасштабне вторгнення змінило творчість?
– Перше, я перейшов на українську. Раніше я писав тільки пісні. А вірші писав російською, розмовляв російською. Власне, я повністю перейшов на українську в усіх сферах життя. Навіть коли до мене звертаються російською, я на автоматі відповідаю українською. Якраз в Іванівці у мене не було можливості працювати, я маю на увазі програмістом за основною роботою. Тому я вчився писати українською: побудова мови, метафори, пошук свого стилю.
Кілька пісень було написано воєнного часу. Той же альбом «Загублені світанки», який я випустив через деякий час - це величезний слід війни. Тому що почати сольну кар'єру у мене змусила війна
– Про пісню «Хлопець з гітарою»
– «Хлопець з гітарою» – по факту це результат моїх, я не знаю, чи можна це називати, останніх стосунків. Тобто пісня, взагалі, вона більше навіть не про кохання в якомусь вигляді, а про те, що ти можеш робити дуже багато і дуже круто. Але опиняючись в якісь новій ситуації, все, що було до того, може не означати нічого. І основний рядок, який я зараз буквально згадую кожного дня: чомусь ніхто не попередив, що не все, що правильно, веде тебе туди, куди дійсно прагнеш ти. Оця правильність, оці всі медалі, дипломи, все, з чим я страждав, починаючи зі школи - зараз я розумію, наскільки воно мені останні роки заважало в житті. І це пісня, зокрема, це мій спосіб позбутися цього.
І це не тільки для мене, а й для тих, хто слухає. Я спеціально роблю tik-tok: із розряду «всім невиправним відмінникам присвячується».
В кліпі саме грає мій, скажімо так, поточний гурт. Я, виконавець Ігор Меліхов, зі мною на сцені, за необхідності, грають інші музиканти. І це, до речі, дуже класні хлопці – Ілля і Нікіта. Ми з ними працюємо вже більше року, мабуть, добре спрацювалися. Запис пісні відбувається вдома.
Ютуб-канала виконавця: https://www.youtube.com/@ihormelikhov
– Чернігівська музична тусовка жива?
– Чернігівська музична тусовка зараз дуже активно розвивається. В квартирниках, також деякий час мистецький хаб на базі Агенції регіонального розвитку був дуже солідним. Зараз, мабуть, більше молодіжний центр «Вересайки». Там дуже активно відбувається музичне життя: люди приходять, співають свої пісні, співають кавери.
Класичної рок-тусовки, як такої, немає. Це частина, мабуть, цих квартирників, літературників. Якщо якийсь більш класичний рок виконавці хочуть щось зіграти, то вони прийдуть на такі тусовки.
Є ще окремо двіжуха панків. Ми з ними чомусь регулярно примудряємося сваритися. Я себе до неї не асоціюю, але вона є, вона живе, активно розвивається. Як на мене, це круто, тому що будь-яка культура має право на існування, і у них свій світ.
Із більш дорослої культури також є величезна кількість організаторів івентів. Багато закладів приймають різних виконавців, і цей двіж активно розвивається. Круто бачити, що твоє місто живе, не спить, і співає - навіть в такі часи.
* * *
Дивіться попередні випуски програми "НАШІ ЛЮДИ":
