З першого дня повномасштабного вторгнення російських військових в Україну Городнянська громада перебувала в окупації. Запам'ятали городнянці і 31 березня. Саме тоді ворожа техніка почала інтенсивний рух у зворотному напрямку — до кордону (рухалася упродовж трьох днів). Як і чим жили люди більш ніж місяць - в хроніці "Новин Городнянщини".
24 лютого
Того ранку о четвертій годині, коли ледь починало світати, Городня не спала. Перелякані люди виходили на вулицю, у двори, висовувались у вікна й з тривогою дослухались до вибухів та пострілів, які лунали з боку кордону. У очах кожного — жах і питання: «Що буде далі?».
Вже за дві години вулицями міста посунули колони військової техніки. Не української. Оскільки міст у Політрудні встигли підірвати українські військові й потребувався час, щоб налагодити понтонну переправу, місто та його околиці були переповнені танками, БТРами, бензовозами та іншими російськими військовими машинами. Вони кружляли вулицями міста й сіл, часто блукали. Дорога до Чернігова була заблокована. Втім, як і до інших населених пунктів області. В стороні обласного центру чулись гучні вибухи. Міська влада закликала людей не піддаватись паніці, оскільки вона є найгіршим порадником, і відкривала бомбосховища.
Спокій з нашого міста і сіл зник на довгі 35 днів блокади.
Підірваний міст у Політрудні
25 лютого
Люди здригаються від кожного гучного звука. Облаштовують підвали у приватних будинках і багатоповерхівках. Зносять туди продукти, воду, стільчики, ковдри та матраси. Ті, хто не мав власного бомбосховища, намагались не відходити далеко від громадських. На першому поверсі приміщення колишньої РДА сім’ї з маленькими дітьми знайшли прихисток. Не по дитячому серйозні, перелякані очі маленьких українців. Ось твоє обличчя, зрадницька війна...
Російська техніка заполонила всі можливі дороги. На всіх в’їздах та виїздах з міста — блокпости. Прикордонні села в результаті обстрілів опинились без енергопостачання.
26 лютого
Прийшло розуміння того, що відбувається. Скоріше того, що нам загрожує у найближчій перспективі. Безкінечні черги в магазинах і аптеках. Їх не розгоняють навіть постійні вибухи, які чуються то тут, то там. Вже не всі спішать ховатись по підвалах та бомбосховищах. Люди розуміють, що бої точаться під Черніговом, а вибухає там, де є скупчення ворожої техніки.
Після особливо сильних вибухів стало зрозуміло, що це на околиці Городні. Під обстріл потрапила вулиця Лісова, що в районі лікарні під лісом. Переляк, плач, вогонь і дим. Сльози, сльози, сльози... Скільки їх ще буде?
Створюються загони охорони громадського порядку. До патрулювання активно долучається молодь.
Бригада електриків виїхала в Ільмівку для відновлення енергопостачання. Зв’язок з ними втрачено. Місто сколихнула звістка: їх полонили росіяни і вивезли за територію України.
27 лютого
У банкоматах закінчилась готівка. АТБ не працює. «Фора» — по кілька годин на день. Там є термінал самообслуговування, тож люди спішать скупити все, за що можна розрахуватись карткою. Зв’язок з багатьма селами втрачено. По звуках вибухів люди навмання здогадуються: «Це десь у стороні Горошківки. А це — де Седнів». Коли в небі чується гул літаків, лунає шепіт: «Чернігів знову бомбити...». Практично в кожній родині є хтось, хто знаходиться в обласному центрі.
Молоко і яйця привозять з господарств у місто. Бо реалізувати їх ніде. Шикуються черги.
З’являються випадки мародерства місцевими. Окрім грабежів приватних нежилих осель, розкурочують підбиту та покинуту російську техніку. Нехтують ризиками підірватись на вцілилих боєприпасах або на постріли російських військових. Дехто навіть додумується робити «селфі» на фоні розбитої техніки.
28 лютого
Потік російської техніки через місто хоч і зменшився, бо вона рухається околицями та селами, але продовжує тримати місто в напрузі. Не зважаючи на попередження ворожих солдатів не чинити опору, щоб не провокувати обстрілів, люди не стримуються і виходять голими руками розвертати колони.
Так городнянці гуртувались, щоб зупиняти колони ворожої техніки
По всіх дорогах спилюють і валяють дерева, перекриваючи шляхи.
Нема електроенергії, зв’язку й води. Стає зрозуміло: це надовго.
Повернулась бригада електриків, які виїжджали в Ільмівку. Їх вивозили в білоруське селище Глибоцьке, що на кордоні.
По вибухах зрозуміло: найгарячіші обстріли в стороні Седнева, Чернігова та Ріпок.
Стало звичним не включати світло в темну пору, спати одягнутими й прокидатись серед ночі від несамовитого гулу
літаків.
1—8 березня
Вода подається по дві години на день. У міській раді гарячково шукають шляхи забезпечення міста найнеобхіднішим. Найперше — електроенергією, хлібом, інсуліном, пальним та зв’язком. Виявилось, що дивним чином працюють стаціонарні телефони, від яких більшість давно відмовилась. Біля організацій та установ черги нового роду — подзвонити рідним, повідомити, що живі, почути хоча б голос.
Поки є газ, люди «переробляють» вміст холодильників у консерви довготривалого зберігання.
Зранку ще трохи громадян є на вулицях, після обіду — практично ні душі. Під’їзди на ніч зачиняються зсередини.
У Деревинах відкрили «зелений коридор» у білорусь для тих, хто має бажання виїхати з палаючої України. В перший же день таким чином виїхало близько 40 людей.
5 березня бригада у складі електриків Геннадія Забузова, Андрія Циркуна, Григорія Кирія та заступника міського голови Ігоря Лахнека, минувши три ворожих блокпости, добралась до Макишина і змогла відновити пошкоджену лінію електропередач. З’явився мобільний зв’язок МТС і вода. Через два дні відновили електропостачання і у Вихвостові, Тупичеві, Травневому, Хотівлі.
Російські військові з’явились у мерію, попередили про те, що мирне населення не піддаватиметься терору, якщо з боку мешканців не буде озброєних виступів та провокацій. Намагались схилити мера й колектив міської ради до співпраці, але отримали рішучу відмову. Чужинці зайняли приміщення поліції. Хазяйнували у приміщенні військкомату. Від них пролунала фраза: «Не хотіли, щоб війна закінчилась швидко — значить, буде довго!».
9—19 березня
Традиційно городнянці зібрались на мітинг з нагоди дня народження Кобзаря саме 9 березня. Тільки цього разу мирний захід перетворився на мітинг протесту. Незважаючи на російських озброєних військових, які постали біля подвір’я міської гімназії №1, люди не могли стримати емоцій і, гордо несучи знамена, сканували: «Слава Україні! Героям слава! Смерть ворогам! Україна понад усе!». Окупанти не приміняли силу до безззбройного натовпу.
Мітинг 9 березня
Однак ввечері того ж дня коли двоє городнянців вискочили на дорогу, щоб зупинити російську техніку, військові відкрили попереджувальний вогонь. Куля влучилау вікно одного з приватних будинків по вулиці Шевченка. На щастя, обійшлося без жертв.
Через два дні Городню облетіла шокуюча звістка — покінчив життя самогубством городнянець Роман Макась. Відомо, що до нього приїжджали російські військові, які робили обходи дворів поліцейських, військових, прикордонників, учасників АТО з намаганням виявити зброю. Декому пропонували співпрацю. На похоронах, проводжаючи Романа в останню путь, люди плакали й казали що в такий жахливий спосіб він хотів довести, що він не зрадник.
11 березня знову зник і так нестабільний зв’язок.
13 березня російські військові, вночі рухаючись колоною техніки по місту, зламали двері у магазині по вулиці Чернігівській — колишньому хлібному. Мабуть, хотіли чимось розжитися. Даремно. Полиці магазинів давно порожні. Наростає ажіотоаж з хлібом.
Продовжують активно працювати волонтери. Ризикуючи життям, доставляють через блокпости найнеобхідніше.
20 —30 березня
Питання забезпечення населення борошном і хлібом вирішено. У місто привозять і продають за символічну ціну молоко та яйця і курей від ТОВ «Ратібор» а також олію місцевого виробництва. На ринку з’явилась у продажу телятина — від місцевих сільгосппідприємств.
21 березня зявився зв’язок. На заправці почали давати пальне по 20 літрів у руки. В Ощадбанку — видавати готівку по 500 гривень. У лікарню завезли інсулін та препарати для виконання анастезії при операціях.
Війна триває. З Чернігова підпільними шляхами вибираються змучені постійними бомбардуваннями й обстрілами люди. Навіть в окупованій Городні безпечніше, бо тут не падають бомби й ракети. Городнняці приймають вимушених переселенців — як своїх родичів, так і незнайомих людей, які шукають порятунку від пекла війни.
Починають робити перші поставки місцеві підприємці. В магазинах потроху з’являються продукти й речі першої необхідності. Ну і, звісно, то тут, то там з’являються сигнали про спекуляцію.
31 березня
Цей день, мабуть, був чимось схожим із першим днем вторгнення. Спантеличені городнянці спостерігали як з 31 березня протягом трьох днів ворожа техніка почала інтенсивний рух у зворотньому напрямку — до кордону. Невже відходять? Сльози радості змішувались з недовірою. Думалось, що цей жах не скінчиться ніколи. Люди хрестилися й молилися, ще не вірячи власному щастю.
Знову лунали вибухи. То горіли в дорозі ворожі колони, то росіяни при відході підривали мости та техніку, яка виходила з ладу. На в’їзді в Городню смолоскипом палав бензовоз. Біля РЕМу залишився «роззутий» російський танк. Чимало техніки й боєприпасів залишилось на дорогах та у лісах. Великі площі лісів, полів та узбіччя доріг заміновані. Вони ще довго становитимуть небезпеку для жителів Городнянщини.
Але в повітрі вже витав запах волі. Такої довгоочікуваної й вистражданої. Повільно, як поранений звір, Городнянщина оговтувалась від ворожої навали. Коли в місто зайшли воїни ЗСУ, українських військових зустрічали зі сльозами радості. Навіть найменші городнянці радо вигукували: «Слава Україні!». А жителі міста гуртувались, навперебій пропонуючи свою допомогу в забезпеченні воїнів харчами й усім необхідним.
Прийшла весна. І жителі звільненої території активно відновлюють благоустрій, садять городи, сподіваючись, що жахіття не повториться. За цей час навчились молитись навіть ті, хто раніше не вірив у силу молитви. І щодня й щоночі в небо летять сотні, тисячі благальних слів до Бога — щоб дав сили Україні вистояти в пекельній боротьбі, щоб зберіг і захистив тих, хто й сьогодні залишається під обстрілами, на передовій, на окупованих територіях. Щоб уся Україна й увесь світ нарешті змогли вдихнути волю на повні груди.
Джерело: Новини Городнянщини
