Майже місяць село Іванівка на Чернігівщині було під контролем російських військ. Голова Іванівської громади Олена Швидка розповіла, що російські військові жили в будинках місцевих, а людей виганяли на вулицю. Інтерв’ю Українське радіо.Чернігів
УПЕРШЕ РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА ЗАЙШЛИ В СЕЛО 5 БЕРЕЗНЯ. Мої люди, хуторяни, подзвонили мені, що бачать російські танки. Вони найперше зайшли зі сторони Хутора. Через 2 хвилини танки побачила вже і я.
ВОНИ ЙШЛИ КОЛОНАМИ, ЇХ БУЛО ДУЖЕ БАГАТО. У першій колоні ми нарахували десь 140 одиниць техніки. Точно не можна було порахувати, нас постійно бомбили. Там і БТР, і танки, Урали, КамАЗи були. У другій колоні їх було понад 200. Вони заходили у село колонами, йшли просто по селу. Вони дивилися, де їм краще стати. Село окупували буквально за декілька хвилин. Розміщували техніку біля жилих будинків.
ЛЮДИ БОЯЛИСЯ ВИХОДИТИ. Люди просто ховалися. Я перебувала саме в Іванівці. Ми всі сиділи в погребах. Погріб у мене біля самої вулиці, техніка стояла поряд. Ми сиділи 7 годин, бо вони стояли біля нас.
ЗАЙМАЛИ БУДИНКИ Й ТАМ ЖИЛИ. Вони писали на стінах, розбивали техніку та меблі вщент. Розбивали там, де їм не відкривали. Якщо хвіртка зачинена, вони її прострілювали автоматом. Якщо в будинку ніхто не жив — виламували двері, вибивали вікна і заходили в будинок, все виносили, що хотіли. Якщо в будинку жили люди, вони заходили й спілкувалися з людьми. У кого знаходили військову форму, посвідчення якесь, біноклі, гільзи, вони цей будинок перевертали і приходили туди декілька раз. Були випадки, що людей забирали.
Читати також: На околицях Чернігова російські солдати грабують магазини
В ІВАНІВКУ ЗАЙШЛИ РОСІЯНИ З РІЗНИХ МІСТ: Санкт-Петербург, Єкатеринбург, з Сибіру, Красноярський край.
ВОНИ МЕНЕ ШУКАЛИ. Вони питали, де ваша влада? Я не називала себе, бо невідомо, що вони могли зробити. Я питала, чи можна з села вийти жінкам з дітьми. Вони сказали, що на своїй машині їхати не можна, пішки теж не можна, все заблоковано. Людей не випускали.
ЕЛЕКТРИКИ НЕ БУЛО. Не можна було навіть, щоб у нічний час свічка світила. Щоб вони, не дай бог, не бачили, що світло горить.
ПРИМУШУВАЛИ ВІШАТИ НА ВОРОТА ЧЕРВОНІ СТРІЧКИ. У кого не було, хто не повісив – ставили усіх в ряд і наставляли автомати, жахали людей, поки люди не погодяться. Змушували на руці носити спочатку білі, а потім червоні стрічки.
ГОВОРИЛИ, ЩО «ПРИЙШЛИ З МИРОМ». Багато хто казав, що у них військова іпотека. Казали, що «ми воювати не хочемо, нас примусили», «це ваші стріляли, це ваші вас бомбували». В основному люди не сперечалися. Катувань не було.
ЛЮДИ ЇЛИ ТЕ, ЩО МАЛИ. У погребах була картопля. У декого було м'ясо, сало, консервація. Так і виживали. Люди, у яких були корови, гуси, кури, качки, вони ділилися цими продуктами. У кого було молоко, той просто безкоштовно роздавав молоко, у кого були яйця – давали яйця. Люди ділилися, отак виживали.
У КОГО БУЛИ ЗРУЙНОВАНІ БУДИНКИ, АБО ЛЮДИ БОЯЛИСЯ, ТО ВОНИ ПІШЛИ У ШКІЛЬНИЙ ПІДВАЛ. Там жило близько 150 людей. Там теж у них були якісь продукти. Росіяни ще носили їм сухпайки туди. Готували вони у шкільній їдальні. В одного господаря снаряд попав в хлів, і вбило двох корів, то люди їли тих корів. Люди не голодували. Але, якщо б це ще продовжилося деякий час, то люди почали б голодували.
Читати також: Що залишили по собі росіяни в селах Іванівка та Ягідне
ДУЖЕ СИЛЬНО ПОСТРАЖДАЛО СЕЛО, ВСЯ ІНФРАСТРУКТУРА. Багато житлових будинків знищено. У людей або 100% знищено майно, або у когось будинок без вікон, без даху, дверей, без опалення.
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІДБУВАЛОСЯ ДУЖЕ ШВИДКО. Ми прокинулися 30 березня і почули, що по вулиці їдуть танки. Росіяни почали виїжджати спочатку по три, чотири, потім по 10. Вони почали їхати тією дорогою, що й приїхали: зі сторони Слободи та Ягідного. Ми зрозуміли: вони виїжджають. Ми чекали, коли нас звільнять.
ЛЮДИ НАЛЯКАНІ, ПІДХОДИЛИ ДО НАШИХ ВІЙСЬКОВИХ І ПИТАЛИ, ЧИ ЦЕ ВСЕ ЗАКІНЧИЛОСЯ. Бояться, що це може повторитися. Єдине питання, щоб цей жах не повторився.
Джерело: Українське радіо. Чернігів
