Люди 25 днів сиділи у погребах. Щодня були перевірки. Селян розстрілювали, когось вбило осколками від снарядів. Про жахіття окупації російськими військами села Слобода на Чернігівщині розповідає його жителька.
На щастя, їй пощастило звідси вийти. Але не все так просто. Якраз перед окупацією вона із зятем-поліцейським поїхала у Чернігів за продуктами. Назад через міст їх уже не пропустили. Тож, переночувавши, 6 березня жінка назад поверталася пішки за родиною — у селі залишилися донька, внучка й чоловік.
«Я 20 км йшла. Це не уявимо, що я бачила: побиті машини, люди без ніг і голів… Усе горіло, — ділиться жителька Слободи. — Коли дійшла, село було повністю окуповане, танки стояли повз кожен двір, наче поїзд. У двори позаїжджали, ламали все, трощили…»
Сім’я жінки була в погребі. Вона дуже боялася, що їх розстріляють, тому що зять — поліцейський, була рушниця й пістолет, а ще форма. Все це встигли сховати.
«Нам дозволили вийти в центр. Ночували в кумів, а потім вийшли на Лукашівку і нас забрали там», — розповідає жінка.
Зараз вона знову на рідному обійсті, понівеченому орками. Хата вся побита як зсередини, так і ззовні. Поки ці нелюди тут жили, робили все, що заманеться. У хаті «розважалися» — стріляли у все, що бачили. Зокрема, пошкодили систему опалення — витекло 150 літрів води. Щоб її вимочити, повикидали все із шаф. Цінні речі, в тому числі техніку, забрали.
«Залишили тушонку. Хай вони її їдять! Собакам винесу, викину, а до неї не доторкнуся!» — каже жінка.
Джерело: Our Travels
