Єдина жінка-чергова на високовольтній підстанції «Чернігівобленерго» - борзнянка Ірина Шалапута торік зустрічала Міжнародний жіночий день на роботі. Але був, як то кажуть нюанс: без зв‘язку, під обстрілами, з нестабільною напругою, під наглядом зятя-військового.
Два дні – 27 та 28 лютого – колони росіян ішли просто біля підстанції.
Жінка ж боялася одного – аби ворог не поліз на ділянку технічних споруд підприємства.
Вперше підстанція погасла напередодні 8 Березня.
«Напруга почала стрибати, трансформатор ревів не своїм голосом, а потім все різко погасло. Зв’язку з диспетчером не було – стаціонарний телефон мовчав із перших днів вторгнення, мобільного зв’язку з Черніговом на той час теж уже не було. Зробила все за інструкцією, але без вказівок диспетчера. Згодом така ситуація повторювалася не раз, аж поки рашистів не вигнали з області. А то бачила, як ракети летіли просто над підстанцією. Якось зранку загуділа повітряна тривога. Я саме здійснювала обхід підстанції, то вискочила на вулицю і бачу – дві ракети одна за одною пішли з одного боку, а потім іще дві – з іншого», - розповідає героїня.
Пройшло хвилин 20 і підстанція погасла. Як потім виявилося, влучило у ПС «Конотоп» 330 кВ. Також чимало лиха наробили і дрони.
У березні вони висіли над підстанцією постійно.
Аби працювати у сутінках, за потреби ходили з ліхтариками.
«То, бувало, вийдеш, тільки-но увімкнеш ліхтарика, а вони починають моргати червоним і зеленим. Видно, реагували на світло. Хоч і знала, що стріляти вони не будуть, але все одно страшнувато було, то вимикала тоді ліхтарика і навпомацки йшла на підстанцію, а інколи навіть зять (він у мене в теробороні був) проводжав мене на підстанцію з автоматом, як-не-як, а стояли москалі у сусідніх населених пунктах, то хто знає, чого від них чекати можна було», - каже пані Ірина.
Взагалі працювали ми тоді, як і всі енергетики, 24 на 7. Тільки-но гаснув трансформатор, вже або я біжу на підстанцію, або мій напарник. Ніхто не дивився, чия зміна, допомагали одне одному в будь-який час. Нормальна ж робота відновилася аж у травні. За літо тут встигли провести ремонтні роботи, стабілізувати напругу, а з жовтня знову почалося…
– Зараз ми з напарником чергуємо по дві доби. Щоранку робимо обхід, потім протягом зміни слідкуємо, щоб підстанція працювала у штатному режимі. У разі планових чи аварійних робіт виводимо її на ремонт. Буває таке, що самі ремонті роботи тривають менше, ніж цей процес. Значно додалося роботи у нас із початком стабілізаційних відключень електроенергії – якщо перепідключення відбуваються у ручному режимі, на підстанції виконуємо їх ми, а отже маємо слідкувати на графіком і вдень, і вночі, – розповідає про свої обов’язки Ірина Іванівна.
"Час Чернігівський" писав про енергетиків:
- Чернігівські енергетики повернулися додому після двотижневого відрядження на деокупованому Півдні
- Калорійність, як в пелетів, і практично немає зольності: смолинський торфобрикет - найкращий
- Чернігівські енергетики розповіли, в яких умовах довелося лагодити шкоду, заподіяну російськими передноворічними обстрілами
