— Коли в громаді оголосили про таку можливість, не пішла. Подаватися на конкурс не збиралася. Не вірилося, що щось з цього вийде. Припутні, Дорогинка, Бакаївка, Сваричівка, Вишнівка, Крупичполе. Села, що постраждали під час окупації. Стільки людей, і всі щось хочуть отримати, — пригадує 40-річна Наталія ВАСИЛЬЧЕНКО з села Припутні на Ічнянщині.
— Давали від 22 500 гривень. Міркувала, дармовий сир лише в мишоловці. Переконала наша діловодка Юлія Козлова: «Пиши, що буде, те й буде».
Був список, на що можна брати кошти. На корову, кіз, поросят, бджільництво, випічку, шиття тощо. Пенсіонери писали на придбання та вирощування птиці.
На швейну машинку — я одна. Можна було і мені взяти на птицю. Та подумала, машинка в мене старенька. 16 років тому, як син народився, купувала.
За освітою я швачка. Два з половиною роки працювала за спеціальністю в Києві. Вийшла заміж за священника. Служив у Припутнях.
— Так ви матушка?
— Уже ні. Розлучилися. Зараз він живе в Києві. У нього інша сім’я.
Займалася господарством, дітьми. У мене їх троє. 17, 16 та 12 років. Усі боксери. Старша — чемпіонка України серед молоді. Із жодного змагання без медалі ще не поверталася. Син — обласний призер. Молодша збирається на чемпіонат Європи. Нині на зборах у Тисовці.
Зараз стою в центрі зайнятості. Від біржі працюю на благоустрої села. У нас «жіночий батальйон». Що загадує староста, те й робимо. Ремонтуємо дороги (латаємо ямки). Паркани лагодимо на кладовищі. У вільний час шию.
— Як писали проєкт?
— Заповнювала спеціальну форму, де пояснювала свою мотивацію. Вказувала, що маю диплом швачки.
Сума була 28 500 гривень. Мала в неї вкластися. Розписала, скільки коштують електрична машинка та п’ятинитковий оверлок. Оверлок обметує краї. Тасьма, нитки, голки, замки. Гроші прийшли на картку. Усе купувала в Ічні в магазині. Так надійніше.
Для звітності потрібні чеки. Їх необхідно зберігати три роки. Попередили, у будь-який момент до мене можуть приїхати. Перевірити, чи є все те, що мала купити.
— Машинка, якщо є, нікуди не подінеться. Курчат купив, вони подохли.
— Люди це обговорювали. Їм сказали так: «Не буває, що купив сто курей і всі здохли». Якщо щось сталося, треба викликати ветеринара. Щоб зафіксував, скільки було, скільки лишилося. Довести, що ви їх лікували. Бо на корм і препарати теж розписувався кошторис.
— Що люди просять пошити?
— Замочок поміняти. Великі наволочки вшити. До тюлі тасьму пришити. Занавіску, боки прострочити. Дрібний ремонт одягу. Підшити штани — сто гривень. І вже є на хліб.
Джинси простіше підрубити — підгорнув, і пішло. Якщо брюки, то ще тасьму підшити, «павутинку» підклеїти. В ательє хіба ж такі розцінки. Там метр строчки — сто гривень. Якщо сім, підшити тюль, — уже сімсот. В Ічні, Ніжині, Чернігові ціни різняться.
— Грантодавці приїздили дивитися, як працюєте?
— Телефонували. Цікавилися, шию чи ні. Чи не хочу відкрити ательє. Якщо відкривати, потрібно брати працівника. Вести податкову звітність. І ще багато чого робити. Усе витрати. Нерентабельно. Це ж село, а не місто. Замовлення бувають не щодня, а час від часу. Купила людина в місті річ, там понесла в ательє.
* * *
Допомогу надала французька неурядова гуманітарна організація «ACTED». За фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку.
— У Припутнях до пів сотні жителів скористалися можливістю отримати допомогу. Одержали кошти на різні потреби. На придбання корови, птиці, розведення кіз. Вирощування бобових, бджільництво, — каже Анатолій СЕНЬКО, староста.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА, фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Кав'ярню-пекарню відкрило подружжя у селищній громаді на Чернігівщині
- Учасник бойових дій відкрив чайну у Чернігові. «Сьорб» - це його віддушина і родинний бізнес
- Чисто український бренд: як чернігівка почала шити одяг і відкрила власну справу
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
