За три дні мати зібрала 130 тис грн сину на бусик: віддавати їздила на Донеччину

14 КВІТНЯ 2024, 16:38

4804

57-річна Віра Анікієнко зі Сновська, головна бухгалтерка дитячого садочка, зібрала гроші сину Артему на автівку

57-річна Віра Анікієнко зі Сновська, головна бухгалтерка дитячого садочка, зібрала гроші сину Артему на автівку

57-річна Віра Анікієнко зі Сновська, головна бухгалтерка дитячого садочка, зібрала гроші сину Артему на автівку. 130 тисяч гривень за три дні.

Живе з чоловіком Олександром у Гвоздиківці, під Сновськом. Допомогли місцеві, родичі, частину взяла в кредит. Автомобіль, на якому їздив син, розтрощило під Авдіївкою. Передавати бусик мама їздила в Покровськ, що на Донеччині. 9 березня сина побачила вперше за пів року.

— З дронів їх автівку закидали, — уточнює Віра Василівна. —  Згоріли всі речі, синова форма. Подзвонив зранку: «Мама, все в порядку, живі. Тільки все згоріло». Автівкою вони возять хлопців з поля бою в лікарню, їжу до позицій. Син допомоги не просив, але відчула, що вона дійсно треба. Розстроїлась. Пішла до брата: «Давай думать, де нам ту машину шукати». Може, до волонтерів? А він: «Можуть допомогти, але треба записка від військової частини, що їм потрібна та автівка. Поставлять офіційно на облік». Це час. І не факт, що вона потрапить саме до сина і його хлопців.

Сіла собі, думаю: із заробітків чоловікова пенсія і моя зарплата. Заощаджень у нас великих немає. Подзвонила сестрі Олені, її син, мій племінник Артем Шеремет з Жовіді, був в АТО з 2014 року. Коли ці нелюди напали — має на увазі лютий 2022 року, — о шостій ранку пішов у чернігівський військкомат. Був снайпером в Чернігові, а потім перекинули їх на Лукашівку. 9 березня загинув. Було б 33 роки зараз. Олена привезла мені 30 тисяч гривень. Донька Наташа з Чернігова приїхала. Каже: «Мам, як тільки почалася війна, ти всім допомагала, може, і ти звернешся до людей?». Як бачу, що військові просять, можу з кредитки без вагань дві тисячі скинути. Вирішила написати в соцмережах пост. Ввечері написала, кинула доньці, щоб перечитала.

Не сподівалися, що так швидко відреагують. Цілу ніч телефон бринькав. Хтось три тисячі гривень кидав, хтось дві. По 500 гривень пересилали. За три дні «накидали» 50 тисяч гривень. Було таке, що сновці зупиняли по дорозі додому, давали в руки гроші. Вигребла всі збереження. Не вистачило 22 тисячі гривень. Взяла з кредитної картки.

Хлопці отримали зарплату, скинулись і син 27 березня перекинув гроші, кредитку закрила. Бусик хороший, по дорозі пре добре. Але треба поміняти зимову гуму на літню, підремонтувати.

На завтра треба було вже виїжджати, — повертається до пошуків грошей. — Трохи не вистачає. Аж тут наш сновський ліцей №3 дає благодійний концерт. Зібрали 4200 гривень. Привезли гроші ввечері, віддали.

— Як швидко знайшли підходящу машину? — роздивляюся фотографії буса в телефоні мами, це темно-зеленого кольору «Фольксваген».

— Кум Артема Микола Анікієнко, з яким вони разом пішли у військкомат, приїхав цим бусиком додому на лікування. Отримав контузію. Це його автівка, яку купував за свої гроші.  На ньому возив військових.

Паралельно дивилась оголошення. Волонтери знайшли за три тисячі доларів. Звичайну легкову. Інша коштувала 250 тисяч гривень. Була ідея купити машину по дорозі до Покровська. Вони продаються прямо над трасою. Як наші торгують городиною, —  порівнює різний товар жінка. — Біля шиномонтажок оголошення висять. Кум запропонував купити  свій бусик. Подумали — тут без обману, технічний стан відомий, буде їздити.

За нами їдуть гарні, чисті. Назустріч — побиті, мурзаті і «на щиті»

— Брат мій питає: «Хто повезе?». Кажу: «Я». Бо водія ж немає.  Думали навіть з донькою гнати, — продовжує жінка. — Вона за кермом з 2013 року. А я ж, правда, так хотіла побачити сина. Артем переживав за мене. Бус на польських номерах, раптом зупинять? Каже, всі гроші, які зібрала, віддай військовим на дрони, їхати не треба. А я посиджу-посиджу і знов за своє: «Синок, я привезу». А тоді кум Коля каже — я поїду.

Навантажили в того бусика пару мішків картоплі, миючі для прання, для посуду. Все збирала-купувала. Дівчата з роботи принесли тушонки, риби, консервованої в автоклаві. Родичі продуктів назносили. Ящик яєць, шість десятків. Булочки з м’ясом, які син любить, ніч пекла. Волонтери маскувальну сітку передали, — показує фото того, що зібрала для сина за три доби. — Фліски вдома синові зібрала. Куртку нову купила. І берці. Коли видавали, не було його розміру. У Артема 45-й. Старі поклала і ще одну пару купила. Американських, вживаних.

— З роботи відпрошувалися?

— Залишити робочі справи ні на кого. Виїхали в суботу, дев’ятого березня, о дев’ятій ранку. Маршрут був через Умань. Коля домовився з волонтерами, вони ще цигарок передали. І разом з нами виїхав друг Колі своєю машиною, ми з ним назад поверталися. Диски на колеса знайшли. В дорозі 13 годин, більше тисячі кілометрів.

Їдемо, за нами хлопці теж туди прямують, гарні, чисті. Назустріч — мурзаті, з побитою технікою. Багато хлопчиків додому «на щиті» поверталися. На Донеччині, навіть на заправках, світла немає. З ліхтариками заправляються. На Дніпропетровщині все світиться: будинки, мости. Їдемо, а син по хвилинах пише: «Мамо, де їдете? Ще далеко?». Поки ми були в дорозі, в Покровськ о шостій вечора прилетіло. Снаряд розірвався за декілька вулиць від того будинку, де ми ночували. Аж вікна повідкривались від вибухової хвилі. В Покровське заїхали о десятій вечора. Місто живе, як і наш Сновськ. Всюди чисто. Тільки здалеку в небі видно, як літають снаряди, наче зірки падають. І ледь чутно гул техніки.  За 30 кілометрів — бої.

На вихідних в Покровськ стільки мам, дружин з’їжджається. Коли сіли в машину, Колька каже: «Де ж ми всі будемо ночувати?» Ще не знали, син знайшов кімнату. Я в бусику можу переночувати. Донька, поки ми їхали, обдзвонювала готелі Покровська. 38 номерів набрала — все зайняте. Не тільки житла немає, а й квитків на потяги до Києва.

Артем знайшов кімнату за 500 гривень. Приватний будинок, схожий на хостел. До будинку прибудоване укриття. Велика кімната з трьома ліжками. Хлопці два здвинули, разом спали. Мені окреме виділили.

Син змінився. Дорослий, серйозний. Борідку відпустив. Говорили до другої ночі. Не про війну, про життя. Вдома б так не посиділи. Кажу: «Дай, синок, порахую, скільки у тебе волосинок сивих». А у нього вся голова в них.

Відчуття справедливості, само собою, розвинене. Але ще відчуття братства. Пам’ятаю, як їздили провідувати його на навчаннях влітку. Якраз сезон полуниці був. Натовкла у відра. І вареників наробила. А він дивиться на них: «А скільки ти там поклала, хлопцям вистачить?»

Назад поверталися в неділю.

Пса Пулю, поросят доглядає

— Артему 35 років, — вмикає калькулятор, вираховує точний вік сина. — Мати забула, скільки сину років, — сміється. — Не дзвонить, в основному пише: «Мам, все ок». Знаю — живий. Якщо не відписується, заходжу в інтернет, дивлюсь, коли востаннє був. Вже і песика собі там знайшов.  Назвав Пулею. Кажу, не Пуля, на снаряд схожий. Товстий. Дядько, який пустив їх у свою хату жити, кабана їм лишив. Не кололи, годують, доглядають за пацею. Ми також худобу тримали, Артем в курсі справи. Це вже зараз не тримаємо, бо чоловіку не здоровиться. Тато не працює, у 2018 році була травма на роботі. Пенсію отримує, я зарплату, син інколи трохи перекине. Два рази на місяць намагаємося передачу зібрати. У Сновську є волонтери, які допомагають, оплачують за доставку посилки для військових. Це якщо є змога у сина до пошти доїхати. Донька купила машинку для крутіння цигарок. На вихідних крутить. Бо там, ближче до місць, де ведуться бойові дії, все дорожче. Бушлати у нас по 2800 гривень, а там по шість тисяч гривень хлопці купували. Щоб випрати форму в пральні, треба тисячу гривень заплатити. Бо в звичайній пральній машинці та грязюка, машинне мастило, мазут не відпереться.

В дім сина мама пустила військових

— Артем пішов воювати в травні 2022 року, — розповідає, як син потрапив на війну. —  За освітою юрист, по професії не працював. До 2013 року їздив до тих нелюдів, — знову має на увазі росіян. — На заробітки. Коли почалася війна, повернувся додому. Був водієм на шкільному автобусі. Влітку минулого року їх відправили на навчання. В Німеччину, на сапера-мінера. Вчилися на американських Бредлі (бойова машина піхоти), Абрамсах (бойовий танк третього покоління). Два з половиною місяці там пробув. На початку вересня повернувся додому. І відправили на авдіївський напрямок.

Онуці Веронічці 28 березня сім рочків було. З невісткою син розійшовся. Вони переїхали до сватів. Дім Артема пустував. Кажу сину: «Як хочеш, у твій дім впущу військових». Якраз до нас приїхали хлопчики на ротацію. В місцевій групі написали оголошення про пошук житла. Набрала їм. Хороші, порядні. Потім командир їхній з дружиною жили. Все літо у нас були. А тоді онука в школу пішла. Кажу невістці, чого Ніку возити з іншого кінця Сновська, переходьте жити до Артема.

Зліва направо: Артем,  Віра Василівна, Наталія, донька Артема Вероніка

Зліва направо: Артем, Віра Василівна, Наталія, донька Артема Вероніка

Два дні тому (говоримо 29 березня) син дзвонив. «Ой, мамко, чим вони в нас тільки не кидали. І фосфорними боєприпасами закидували, і КАБи летіли. Але всі, слава Богу, вижили».

Килими, корів, елітну картоплю крали

— Я їх всіх ненавиджу навидом, — каже про росіян Віра Василівна. — В перший день повномасштабного вторгнення дзвонить сестра з ростова: «Саша ж хворіє. Мій начальник дає автівку, давай приїду, заберу». «Чого мені виїжджати?». «Вони прийдуть, владу поміняють і через три дні повернуться назад, а у вас все буде нормально». «А хто вас просить міняти нам владу? Може, і незадоволені, але це не ваші проблеми. Самі розберемося».

Через два дні, коли вже горів Чернігів, дзвонить: «Не надумались?». «Смієтеся? Не переступить моя нога вашої сра…ної землі. Свою хату будувала з покійним батьком і залишати її не збираюся!». А коли ці орки виходили з області, я сама їй набрала. Кажу: «У вас там килимів немає? Тягнуть з собою все. Як у вас немає, я з чердака познімаю, передам. Ми ними не користуємося. На стіни не вішаємо, на підлозі по мінімуму. Інколи ріжу, грядки ними накриваю».

Навіть корів крали, тягли з Городнянщини. Як вони її завантажили в ту машину? А за танком причепили причіп, нагружений картоплею. У Седнєві нагребли елітної картоплі.

* * *

— Волонтеркою себе не вважаю. Але з онукою по селу з банкою гроші збирали для військових, — сміється жінка. — За день накидали нам 17 тисяч гривень.

Я більш ніж впевнена, що цей бусик додому не повернеться. Якщо Артему і його хлопцям не буде потрібен, віддадуть іншим. Якщо цей бус врятує хоч одне життя, для мене це стане найбільшою подякою і нагородою. Я як побачу військових, підхожу, заговорю.

Пам’ятаю, в АТБ з дідусем своїм зайшли.

А хлопчиків привезли мурзатих, страшних. Чай вибирали. І я до них: «Можна, обніму?». «Можна. А ви мама військового?» — «Так». «А ще там?» — «Так». І пахнуть вони, як мій Артем. За всіх переживаю.

Не знаю, як там буде, але я вже планую поїхати до сина на Пасху. Якщо у нього буде можливість виїхати в тил. Або поїздом, або донька на машині відвезе. Дідусю нашому важко буде. Син знає, якщо мама захоче, приїде куди завгодно.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото автора і з архіву Віри АНІКІЄНКО

"Час Чернігівський" писав про таке: Люди коментують вчинок матері загиблого Героя Ганни Кубай, яка подарувала громаді церковний дзвін і дитмайданчик

Схожі новини

Суди за неявку по бойовій повістці: зібрали деякі приклади по Чернігівщині

26 ТРАВНЯ 2024, 16:56

Військові повідомили деякі подробиці щодо вибуху в Чернігові 25 травня

26 ТРАВНЯ 2024, 14:29

Герою назавжди 22, єдина дитина в родині: рідні просять за петицію щодо присвоєння звання Героя України

26 ТРАВНЯ 2024, 13:54

«Коли почало бахкати — тривоги не було, але я увімкнула сирену". Стріляли з РСЗВ

26 ТРАВНЯ 2024, 12:21

Подружжя вчителів із Чернігівщини власноруч збирає дрони

26 ТРАВНЯ 2024, 11:22

Ворог обстрілював найпівнічніші громади Чернігівщини: ситуація на ранок 26 травня

26 ТРАВНЯ 2024, 08:19

Трьох загиблих бійців ЗСУ поховали на Чернігівщині

26 ТРАВНЯ 2024, 00:31

ТОП-переглядів