Іванівської громада - одна з тих, яка постраждала чи не найбільше під час минулорічної спроби росіян захопити Чернігівщину. Історія з Ягіднянським концтабором взагалі вжахнула світ. Понад половина домогосподарств у громаді були пошкоджені внаслідок ворожих бойових дій. Чимало місцевих цивільних жителів загинули внаслідок дій російських окупантів.
Нині ОТГ відбудовується. Як це відбувається і що для цього робить влада - як місцева, так і національна - розповіли голова громади Олена Швидка та директор ліцею Ігор Черевко. Думки у всіх схожі - пережили окупацію, яка тривала близько місяця, тільки дивом, кажуть співрозмовники виданню ШоТам.
Олена Швидка говорить: лише вбитих людей в громаді 39. На превеликий жаль, цими жертвами не обмежується горе громади. Багато людей померли, бо не мали можливості ні на лікування, ні на евакуацію.
«Зокрема, у підвалі Ягіднянської школи – від нестатку їжі, води, ліків і кисню… Чи можна їх назвати вбитими, якщо у них не стріляли? Та якби не прийшли рашисти, ці люди були б живі», - коментує Швидка.
Одне з перших рішень після деокупації – перепис населення. Люди пройшлись по кожному будинку, аби перевірити, хто залишився і кому чим можна допомогти. За такою ж схемою як в Іванівці, створювали такі гуманітарні штаби та перепис населення у всіх селах громади, що надалі звільнялись.
Окрім страшних людських жертв, тут зіткнулися зі значними руйнуваннями сіл. У Іванівській громаді серед 4 тисяч домогосподарств половина (а саме 2015) було пошкоджено, з них 226 – знищені вщент.
Також зазнали руйнувань комунальна власність – жодна будівля не залишилась такою, якою була до війни. Громада повністю втратила три ФАПи, три будинки культури. Були пошкоджені всі інші комунальні будинки – адміністративні, будівлі шкіл, садочків та інші.
Найпершими руку допомоги Іванівці простягнули волонтери, які привезли гуманітарну допомогу: продукти, засоби гігієни та ліки. Були і такі, хто приїжджав автобусами і вивозили жителів громади. Адже люди втратили дім та загалом після всього пережитого не вірили, що тут можна залишатись, розповідає голова.
Олена Швидка
«Спостерігаючи, як люди покидають громаду, єдине про що я думала – як потім повернути їх назад. Зараз це залишається найбільшим викликом і найголовнішим пріоритетом громади – повернути людей додому. Немає людей – немає громади. Але, щоб повернути людей, треба відбудувати житло», - розставляє пріоритети Олена Швидка.
В Іванівці не відмовлялись від жодної допомоги й приймали все: будівельні матеріали, робочу силу, техніку чи програмне забезпечення. Використовували все, не було нічого, що лежало без діла. І це дало результат – близько 800 з 2015 постраждалих будинків вже відремонтовані.
Допомогло те, що у квітні 2022 самі жителі громади розпочали обстеження та фотофіксації руйнувань на власні телефони. З цього згодом зробили власний реєстр зруйнованого та пошкодженого майна, доступ до якого надали всім донорським організаціям, які сюди заходили.
Лише меморандумів про співпрацю з громадою укладено понад 30. Тут працювали NewWay, Acted, БФ «Рокада», «Людина в біді», МОМ, Червоний Хрест, «Медейер», Repair Together і ще багато інших допомагали й допомагають відбудовувати житловий фонд ОТГ.
Із соціальних закладів найпершою відремонтували і відновили роботу амбулаторії. Адже медичні послуги – це критично важлива сфера для жителів. Далі перейшли до відновлення шкіл, адже дуже хотілось з вересня запустити навчальний процес і це вдалося.
Завдяки донорам, волонтерам, батькам і небайдужим жителям громади діти в Іванівці навчаються за шкільними партами офлайн.
Інша нагальна задача - розмінування полів. Така праця досі триває, адже через нестачу ресурсів і загалом кропіткий процес повне розмінування займе не один місяць, а то й рік. Попри це аграрії змогли засіятися, хоч і не 100% земель, але цього року збирають врожай.
Протягом усього часу від деокупації в Іванівці пишуть різні проєкти, подаються на гранти та залучають всі можливі кошти.
«І я з гордістю можу сказати, що на цей час у громаді вже є три локальні громадські організації, які реалізують суспільно-корисні грантові проєкти. Тож в цьому році ми поки маємо перевиконання плану і тримаємось цього ж курсу», - палко констатує Олена Швидка.
Директор Іванівського ліцею Ігор Черевко зауважує:
У різні періоди в тутешньому укритті знаходилось від 80 до 200 осіб. Тоді це було суто технічне приміщення без комунікацій. За кілька тижнів до окупації освітяни хотіли в декількох класах застелити підлогу. Але ці деревʼяні плити знадобились для іншого. Поверх плит люди облаштовували спальні місця з підручних матеріалів: хтось з дому приносив ковдри та матраци, хтось збивав з дерева ще ліжко, аби хоч трохи відділитись від холодного бетону.
Тут і ночували, і харчувались в приміщенні їдальні, і приймали душ та загалом облаштували побут, наскільки це було можливо. А це було не так легко, адже у школі не було ні світла, ні води. І якщо останню якось добували у криницях, то з підігрівом було важче. Аби приготувати їсти та навіть помитись, воду гріли на вогнищах, попередньо залишаючи її у більш теплих приміщеннях школи.
Харчувались тим, що було. Звісно, у людей були якісь закрутки та запаси круп, борошна і всього різного. Безпосереднього у їдальні школи пекли для всіх хліб та готували страви. У періоди затишшя від обстрілів, люди ходили додому, аби не тільки перевірити обстановку, а й принести ще якісь залишки своїх запасів для громади.
Близько 50 дітей знаходились у шкільному укритті. Аби відволіктись від жахливої реальності, використовували все шкільне приладдя, мʼякі іграшки з молодших класів та, звісно, літературу.
Три-чотири-пʼять разів на тиждень у школу приходили рашистські патрулі. Забирали мобільні телефони, перевіряли наявність нових людей – шукали на тілах татуювання, які на їхню думку відносили б їх до якихось збройних формувань.
30 березня російські війська вийшли з Іванівки і вже 10 квітня Ігор Черевко дістався до ліцею. Що може бути після окупації? Розбиті вікна та паркани, уламки, ящики з боєприпасів та кацапське сміття. Була зруйнована шкільна їдальня від прильоту снаряда: впала стіна, вибито вікна, потрощено меблі та техніка.
Найперше що зробили - прибрали все. Скоро сюди приїхали міжнародні організації з допомогою і пріоритетом стало саме облаштування шкільного сховища.
Наразі тут є сучасне укриття, відновлене за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), а підрядною організацією була ТОВ «Моноліт-Київ». Сховище має сучасну вентиляційну систему, замінені всі двері та проводка, зроблені вбиральні, вирівняна підлога, стіни та загалом проведенні ремонтно-дизайнерські роботи. Виправлені східці у сховище, які раніше чомусь були під нахилом, та збільшені вхідні двері, які теж за незрозумілих причин були висотою всього 160 см.
Ще одна проблема: їдальня була розбита, тож у ліцеї цілий рік не могли надавати гаряче харчування дітям. Завдяки фінським донорам, вже зараз біля школи будується модульна їдальня, яка з вересня цього року має запрацювати.
Та школа працює вже давно: хоча 1 вересня 2022 умови в укритті ще не дозволяли відкритися, тож в Іванівці розпочали навчання у дистанційному форматі. Вже 17 вересня прийняли дітей у школі.
«Звичайно, це супроводжувалось переживанням батьків та вчителів, адже повітряні тривоги продовжувались. Перший день ми тренувались класами по дзвінках бігати в укриття. Хоча система трьох дзвінків виявилась не зовсім потрібною, адже у всіх є мобільні телефони зі сповіщеннями про повітряну тривогу. У самому укритті є розмітка, де має знаходитись кожен клас. Ми провели інструктаж, як діяти і що робити під час тривоги у сховищі. Тиждень за тижнем діти звикли, зник страх», - каже директор.
Ігор Черевко
Цілий навчальний рік вчителі та учні перебували переважно у приміщенні школи. Лише на деякі дати за рекомендаціями Міносвіти переводили уроки в онлайн, як-от на річницю повномасштабного вторгнення. Були й інші перепони офлайн-навчанню, але вже з більш приємним приводом. Наприклад, благодійна організація у січні приїхала перекривати дах. Тому близько тижня діти також знаходились вдома.
"Час Чернігівський" писав про таке:
