Максиму, 14-літньому сину Яни й Сергія Дуд з Батурина, дуже важко ходити.
«Титанові гвинти вставлятимуть в стопи»
— Ходьба в сина не виходить, — журиться Яна ДУДА. — Сильно ноги викрутило.
На них неможливо дивитися без співчуття сторонній людині, а тим паче матері. Та Максим не любить, коли вона засмучена,
— Мені буває знаєте як,.. — ділиться Яна. — Тихенько сяду й плачу. Він підходить і каже: «Чого ти плакала? Тобі мене жалко?» Кажу: «Ні, синок, я просто втомилася». А він: «Не плач, мамочко. Я виросту й тобі поможу все». Він дає жагу до життя, підштовхує до того, щоб я не здавалася».
Син один-єдиний в мене, — продовжує. — Звичайна дитина, якщо не бачити його ніг. Але це, вірю, можна виправити. В Києві, в Інституті ортопедії й травматології, сказали: можна зробити операцію. Це наш шанс. Титанові гвинти вставлятимуть в стопи. Щоб міг рівно стати.
На операцію й післяопераційний період, сказали, зі слів Яни Дуди, треба 50 тисяч гривень.
— Ми були недавно на консультації, — каже. — Зробили рентген. Колінні суглоби, лікар сказав, для його стану норма. А стопи треба оперувати. На початку жовтня я маю подзвонити. Мені скажуть дату, коли приїхати. Це якщо я встигну назбирати кошти.
«Народився семимісячним. З вагою кіло 640 грамів»
У сина ДЦП, розказує. Дитячий церебральний параліч. Нижній спастичний парапарез. Тобто, частковий параліч ніг.
Народився семимісячним. З вагою кіло 640 грамів. Передчасні пологи були. Чому, не знає. Не нервувала. Була одружена. Може, не вийшло доносити, бо молода.
— Місяць нас не виписували з пологового, — згадує. — Поки Максим не набрав ваги. Дитині треба було важити два з половиною кілограми. А виписали нас, коли стало 2460 грамів — трошки недобрав.
Коли народився, пригадує, ніхто нічого не сказав про можливі проблеми. В обласну дитячу лікарню не направляли. В Київ теж.
Народжувала 18-річною. В Коропі. Тоді там ще пологове відділення було. А жила в той час у мами у Рождественському (до 2016 року село Жовтневе на Коропщині). Потім свекруха віддала житло в Батурині. Туди переїхали. У невелику квартиру в двоповерхівці.
«Я винна, караю себе. Ніхто мені не підказав...»
Помітили, що хлопчик не такий, у 6 місяців. Він мав би сісти.
— Він не сів, і я хвилюватися стала, — каже Яна. — Ми з моєю мамою поїхали в Чернігів. До невролога. В поліклініку дитячу обласну. Там почула: «Ви виховуєте овоч».
Досі у Яни в серці ця образа.
Поставили, зі слів матері, попередні діагнози: ДЦП, нижній спастичний парез, гідроцефалія. Інакше називають водянка головного мозку. Гідроцефалія не підтвердилася.
Повернулися додому.
Немовляті треба були масажі, лікувальна фізкультура.
— Я упустила цей момент, коли він був малесенький, — картає себе мати. — З шести місяців це треба було робити. Я винна, караю себе. Ніхто мені не підказав... Я шукала оперативне втручання. А якби були масажі, можливо, йому було б легше. Можливо, його стан був би кращий.
Максим
«Спочатку розслабилися м’язи. Та потім настав зворотній ефект»
Згадує, що приїхали в Чернігів у «Відродження», коли Максиму минуло три роки. У центр реабілітації дітей з інвалідністю. За порадою лікарів дитині вкололи «диспорт» у ніжки. Це ботулотоксин. Препарат, який застосовують для розслаблення м’язів. Його ж колють і для розслаблення зморщок.
— Спочатку розслабилися м’язи, став на п’яточку, а до того ж на носочках ходив, — згадує події десятирічної давнини. — Я була така задоволена. Та потім настав зворотній ефект. Через півроку підняло п’яточку в те ж саме положення. Навіть ще більше підняло на носок. Я почала шукати лікарів. І знайшла. Гошко Володимир Юрійович. Працював у Києві, в Інституті ортопедії і травматології. Зараз він не працює.
Володимир Гошко, провідний науковий співробітник відділу захворювання суглобів у дітей та підлітків, помер на 72-му році життя у 2020 році, сповіщає некролог на сайті інституту.
«Інвалідність підгрупи Б. Щомісяця отримують 3200 гривень»
Гошко прооперував. Насічки зробив на сухожилках, щоб не натягувалася ніжка. Після операції дитина почала ходити. До 4 років Максим зовсім не ходив. На колінцях лазив.
- Після операції батьки кожні півроку возили сина на консультації, хірург дивився рентгени. 10 років усе було нібито добре. Але в підлітковому віці дитині викрутило ніжки. І от призначена друга операція. На неї треба кошти.
Яна розказує, що в сина інвалідність підгрупи Б. Щомісяця отримують 3200 гривень. Якщо дитина лежача, дають підгрупу А, сума більша, але, не дай Бог, таких грошей. Сума 3200 включає й надбавку по догляду за дитиною з інвалідністю.
— На такі гроші ні хліба купить, ні за комунальні заплатить, ні полікувати, ні вдягти, — каже Яна. — Тому дитина дома. Про неї піклується чоловік. Я їжджу в Київ на роботу. Два тижні дома, два — на роботі. Працюю офіціанткою в ресторані «Біля яру» на Берестейській. Живу прямо на роботі. За житло не потрібно платити. Директор добрий, дозволяє ночувати.
«Не чіпай. не треба мене піднімать. Я сам»
Якщо вчасно прооперують, син в жовтні повернеться до навчання. Вчиться з охотою.
— Клас не інклюзивний, — розповідає Яна. Інклюзивний — це якщо у дитини з інвалідністю є асистент, помічник дитини й учителя. — Максим дуже товариський. Діти йому допомагають. Якщо треба йти далі шкільного двору, на велосипеді возять. Підтримують. Не акцентують увагу, що він у чомусь не такий. А він старається бути як всі.
Ми живемо навпроти школи, — каже. — Коли був меншенький, перший-другий клас, ми водили. Або я, або тато. А потім, у класі третьому чи четвертому, він каже: «Не треба зі мною йти. Я буду сам. Я хочу сам. На мене щоб діти не дивилися».
Мені, в принципі, з кухні його видно, з вікна, коли я дома. Упаде, біжу до нього: "Не чіпай, не треба мене піднімать. Я сам".
Він сильний. Завдяки йому й я сильна. Мені було 19 років, коли вперше потрапила до психолога у «Відродженні», — згадує. — Я задаю їй питання: «Я не наркоманка, не алкоголічка, я звичайна людина, чого ж так сталося? Чому саме мені?»
І чую у відповідь: «Бог дає випробування тільки сильним. Ви пронесете цей хрест і цю ношу». Наставила мене на путь, і я за сина тепер борюся. Але подолаю тільки з підтримкою.
— Відповім на всі питання, — звертається до людей. — Мій номер 050-209-47-20. Номер моєї картки 4149 4999 9778 3210. Призначення — на лікування Максима Дуди.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО
"Час Чернігіський" писав про таке:
- Тато-військовий з Чернігівщини виховує сина сам. Маму забрала хвороба
- Продали квартиру, машину і землю біля моря, аби вилікувати сина
- Вже понад 5000 чернігівців захворіли на грип та ГРВІ: кількість хворих зростає
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
