Ольга Василівна 40 років вона прожила у Бахмуті на Донеччині, але нещодавно повернулася у батьківську хату в селі у Сновській громаді.
Жінка працює вчителькою. Її школу у Бахмуті ворог знищив вщент. Вчителі та учні роз’їхалися, хто за кордон, хто по Україні. Ольга Василівна тепер навчає дітей біології та хімії дистанційно.
Її житло у Бахмуті пошкоджено. З собою взяла лише дві валізи. Жінка вдячна всім, хто допомагає таким, як вона. Слідкує за новинами про Бахмут, який ворог штурмує клька місяців. Ольга Василівна мріє про те, щоб швидше закінчилася війна і перемогу України. А також хоче побачитися з усіма своїми друзями.
Про історію вчительки з Бахмута дивіться у нашому відео.
Ольга Василівна вчителька з Бахмута, пряма мова:
"Працюю вчителькою біології і хімії. Спочатку працювала у 1й школі. Але вона була зруйнована першою. Зараз не залишилося жодної непошкодженої школи. Нас звільнили, але запросили в школу №7, зараз онлайн працюю, не залишилася без роботи.
Школа, в якій працювала, була повністю зруйнована. Кинули авіабомбу і залишилися крайні стіни. Була невеличка 3-поверхова дуже гарна школа.
Бомбардування були, звикли за 8 років, бо недалеко Горлівка. Потім періодчині обстріли почалися. Донька поїхала в Угорщину. Потім, коли прилетіли снаряди в центр, почали евакуюватися. Мені на Вінничину запропонували. В Україні люди добрі. Коли приїхала, то запропонували всі умови. В сільраді надавали інтернет. Всі допомагали. Запрошували в кого інтернет. Було добре. Сумувала за домом, а коли налагодилося,то приїхала на Чернігівщину. Моя сестра з Ріпкинського району, потім поїхала у батьківську хату у Сновський район.
У Бахмуті квартира 3-кімнатна, ремонт зробили перед війною, купила писолос, так і залишився нерозпечатаний. Виїздили не поспіхом. Їхали через Дніпро і в нас були 2 сумки. Моє життя вмістилося у дві сумки.
Я живу у Сновській громаді, там мені теж допомогли у батьківській хаті. Донька була в Угорщині, але захотілось повернутися в Україну. В селі роботи нема. Тут допомогли, знайшла кімнатку, і я приїхала з донькою побачитися. І світло частіше буває. А там часто вимикають і не можу онлайн уроки проводити. Вирішила на 2 тижні приїхати.
Більшість знайомих евакуювалися, по всій країні, за кордоном. Будинок, в якому живу там три 5-поверхівки для освітян будували. Перший будинок пошкоджений. У нашому домі у під’їзді 2 жіночки облаштувалися і там їсти варять.
Мрія? Щоб закінчилася війна, хочу зустрітися з усіма друзями. Хотіла на осінніх канікулах, але почалися ракетні обстріли. Коли закінчиться війна, хочу з усіма зустрітися і відсвяткувати. Нас не зламати. Коли світло відключали - а у мене електроплитка. Я зробила з двох свічок і підігріла чай. Мрія здійсниться. Скільки наше місто захопити хочуть. Скабєєва казала: хотя би Артемовськ взять – це стара назва міста. Наші хлопці там кажуть, що не дамо. Місто було казка..."
"Час Чернігівський" розповідав про побут людей, які втратили житло: Краще, ніж у погребі, але гірше, ніж у власному домі: як живуть мешканці модульного містечка поблизу Чернігова.
