Валентина ВОЛЕВАЧ зі Смолина (Гончарівська громада) тримає корову Вишню і коня Орлика. Кожен день худобі треба щонайменше сто літрів води. А світла нема і по 18 годин.
— Ось наш колодязь, — запрошує до сіней жінка. На підлозі стоять великі діжки з водою. — В одну сім відер вміщається, у другу — чотири, 40 літрів. Каністри, бочки — усе йде в хід. Запасаємось на добу наперед. Отак і справляємось. І нирка вже відпадає, — береться за бік. — Вода в нас у хаті. Раніше колонка ручна була. Пробурили свердловину на старість. Воду качає станція. Помпа працює від електрики. Коли дають світло, кидаємо все і біжимо носити воду. Від мийки до плити носимо. Коли чоловік Микола не на роботі, допомагає.
Скільки світла нема — порахувати важко. Уночі було. До 9.00. Зараз нема, — на годиннику обід. — До вечора не включать.
Встаю о п’ятій ранку. Добре, що газ у хаті є. Коли треба — нагріла. Груба є. Але нею майже не користуюся. 15-літрову каструлю ставлю на газ. За годину закипає. Вистачає, щоб підмити Вишню. За раз випиває чотири-п’ять відер. А потім ще вдень два-три відра треба дати. Й Орлику три відра. Ще ж і банки під молоко треба помити. Гарно, щоб чисті були. Відро води й для себе завжди набираю. Посуд стараюсь мити, щоб брудного не було.
Треба картоплю поставити. Усе в запас готую. Корові вона і курям. І кролі її їдять, з комбікормом намішану.
Пралку завантажую і чекаю світла. Коли встигаю, вмикаю. А коли так і стоїть з речами.
Коли була молодшою, дві корови тримала. Сир у печі відтоплювала. У три ряди банки стояли. Тепер у печі вже кілька років не відтоплюю. Усе в духовці, на газу. Швидше. Поставила банки — дві години і готово. Менші банки швидше топляться. Треба онука доростити до повноліття, тому й займаюся молочним.
— Оце моє світло, — бере зі столу лампочку, що теж заряджається від електрики. — На ній гачок є. Вішаю на кофту, щоб видно було.
Апаратом легше. Але одну корову доїти! Та! Невигідно. Навіть коли світло є. А потім ще й мити апарат треба. Руки надійніші. Не чекаю, коли те світло з’явиться. Уже прилаштувалася. Намагаюся завидна попоратися.
Скоро буде легше. Коли мороз попустить, — не втрачає оптимізму. — Тоді й вода на вулиці буде. Не треба носити через хату.
Молодь пусті віддає. Старші вафлі кладуть. А треба хліб
— Є прикмета, не можна повертати пусту банку з-під молока. Що кладуть?
— Раніше клали шматок хліба. Зараз — вафлі, — показує на банки з солодким. У кожній по три вафлі. — Цукерки кладуть. Як не просила, щоб пусту тару повертали, не слухаються, — сміється. — Молодь на ці прикмети уваги не звертає. Перелили у свою банку і пішли.
Джерело: Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- «Тут худоба жила, а тепер ми»: як родина з Чернігова відбудовує зруйноване житло і про що мріє
- Коли пастухів нема, а худоба ще є. Як село на Чернігівщині саме вирішило проблему з випасом корів
- На пасовище худобу вигнали на два тижні раніше
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
