Аграрні підприємства, що на прикордонні Чернігівщини, через постійні обстріли засівати поля бояться. Та й покупці неохоче їдуть до них за зерном. Купують дешевше. Комплекси, котрі ще тримали ВРХ, продають худобу. А ті, яким вдалося вивезти в більш безпечне місце, сіють небагато, аби прогодувати худобу.
Працюємо на «послугах»
— Чотири тисячі гектарів не обробляємо, — каже Олексій КАЛИТА, директор ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції». — Виїхати в поле не можемо через постійні обстріли. В цьому році сіяти будемо тільки для потреб худоби. Гектарів 500. В мирний час було майже 15 тисяч гектарів. Ми ж на самому краї Півночі. Логістика така, що зараз і не рахується… Доживаємо. Було 350 працівників. Зараз — трохи більше 200 чоловік. Механізаторів, техніку намагаємося зберегти. Зараз працюємо на «послугах». Сіємо, культивуємо, обробляємо землі іншим підприємствам. Роботу шукаємо по всій країні. Щоб протриматися на плаву.
У нас 530 голів великої рогатої худоби. Ферма була в Грем’ячі. Частково вдалося вивезти під час окупації. Як почало прилітати, виїхали в Печенюги. Приміщення взяли в оренду. Молоко здаємо на Новгород-Сіверський сирзавод.
— Комплекс в Грем’ячі розбитий?
— Повністю. Були прильоти. Одні руїни. Це була наша власність.
— У скільки оцінюєте збитки?
— Ферма майже повністю реконструйована. Вклали щонайменше три мільйони доларів. Ще виробництво, майстерня, окремий сільськогосподарський підрозділ. На сьогодні його немає. Збитки десятки мільйонів доларів.
— Документи на компенсацію щодо зруйнованого майна можна подавати?
— Так, це все зробили. Але для бізнесу компенсації нема. Кажуть, буде, коли виграємо війну і будуть виплачувати репарації.
— Можливо, взяти в оренду землю в іншому куточку області?
— На сьогодні вільної землі немає. Навіть в суборенду знайти складно. Програми, що підтримують підприємства, є, але під них не підпадаємо. Державні програми розраховані на невеликі фермерські господарства. На жаль, великі прикордонні підприємства Чернігівщини залишилися наодинці зі своїми проблемами.
«Нас покинули, як кішка кошенят»
— Намагаємося працювати, але складається враження, що підприємства на прикордонні забуті Богом і людьми, — каже Олександр КОЛЕШНЯ, директор ТОВ «Мрія», що в Печенюгах Новгород-Сіверського району. — Шукаємо попутників, хто ризикує грошими, — коротко описує ситуацію. — Посіяти можемо, а чи зможемо зібрати, не знаємо. Наше підприємство обробляло дві тисячі 747 гектарів. Зараз два роки не обробляємо нічого. На це є об’єктивні і суб’єктивні причини. Земля майже на прикордонні, і прильоти були. Кукурудзу сіяли і на продаж, і на корми для худоби.
Підприємству сім років. Як починали, з будівельниками, працівниками господарства, було 64 чоловіка. Зараз — 18. Адмінштат і ті, хто працює на техніці. Гроші по кишенях не ховали, відремонтували ферму, інші приміщення сільськогосподарського призначення, поставили молокопровід. Побудували мініелеватор. Вклали багато грошей. Сьогодні перебиваємось з води на хліб. В будь- який момент можемо підняти руки і сказати: «Здаємось».
Під час окупації не знали, що і як буде. Як тільки орки відступили, велику рогату худобу, 500 голів, вдалося продати. Як тоді ніхто не знав, що буде завтра, так і сьогодні.
В березні 2022-го, якщо можна сказати, пощастило. Коли вони підійшли до кордону, ми почали вивозити техніку. Для розуміння, за трал, що міг вивезти одного «Джондіра», платив по 140 тисяч гривень. А такої техніки на підприємстві десяток. Вдалося вивезти на Житомирщину. Коли орки відступили, частково повернули комбайни, трактори додому. Знайшли роботу частині техніки там. Намагаємося працювати, платити зарплату, хоч і з запізненням.
Ми нікому не цікаві. Ніхто не питає, як ми. Ні дотацій, ні пільг. Якщо гроші є — закопуйте. Можливо, відкопаєте, — каже про посівну. — Нас покинули, як кішка кошенят. На сьогодні все можна запустити, але треба кошти. Приватник вкладає свої гроші. Якщо немає гарантії на компенсацію, якщо не дай Бог що, то робити цього ніхто не буде. До мене заїжджали колеги з Семенівського району. Ситуація така сама. Хтось щось посіяв, хтось не посіяв. Якщо це холдинг, і частка землі на прикордонні, ризикнути може. А як звичайні фермери? Ми ж стежимо за новинами, що прогнозують.
Аби нас хтось підтримував, потихеньку крутилися б.
— За оренду паїв продовжуєте платити?
— Закрили 2022-й і частково 2023-й. Із затримкою, але намагаємося закрити борги. Договори з власниками паїв підписані. І що обробляємо, що не обробляємо, платити треба.
В 2022 році ризикнули, посіяли. Більше тисячі гектарів. І потрапили в халепу. Зібрали, але зайшли у збитки. В наш регіон фури майже не їздили. А як вдавалося продати, зерно забирали нижче собівартості відсотків на 30. При ціні 5 тисяч гривень за тонну, забирали по 3200. Торік вже не сіяли.
Є підприємства, що купували худобу в кредит. І якщо він зараз в заставі, то продати не можна. Треба возити за собою. А вивезти ВРХ важко. Шукати приміщення, платити за оренду.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ
