28-річний корюківчанин Дмитро Кубрак став комунальником і каже, що свою роботу не проміняє на жодну іншу
Мрія, якій присвятив… диплом
Свого часу Дмитро, як і кожен випускник школи, обрав собі професію. Хлопець змалку знав, що стане медиком. У дитинстві ріс хворобливим і часто лікувався в різних медзакладах, де й зародилася його мрія про білий халат. У 2014 році закінчив навчання у Чернігівському базовому медичному коледжі й став стоматологом-ортопедом, молодшим техніком. Та влаштуватися на роботу виявилося нереально.
— Об’їздив тоді всю Чернігівську область, — пригадує Дмитро. — Шукав роботу близько чотирьох місяців у державних і приватних медзакладах, але марно. На той час ніде не потребували таких фахівців. З тридцятьох наших тодішніх випускників влаштувалися за фахом лише троє. Мені дехто казав: «Відкривай свою справу». Але ж це захмарні гроші, де їх узяти? Став на «біржу». Потім потрапив на громадські роботи в ЖЕК один раз, удруге. А згодом тодішній начальник Микола Полях каже мені: «Потрібен чоловік, який освоїть мотокосу й коситиме в місті». «Це ту, що зранку гурчить і людям спати не дає?» — перепитав я жартома. І погодився на пропозицію. Подумав: мені 20 років, не сидіти ж у матері на шиї, якщо роботи за фахом немає.
Дмитро опанував мотокосу за три дні. Спробував працювати: страшного нема нічого, тільки руки берегти треба. Хоча спершу, визнає, було важко, аж ноги тряслися, бо робота нелегка. Утім, за півтора місяця звикнув.
І тіло звикло до фізичних навантажень, «віддячивши» йому мінус двадцятьма кілограмами. З його 122-х кілограмів ваги стало 102. Комунальне господарство — ще той фітнес.
Коси, коса, поки роса
Роботи у міських комунальників вистачає цілий рік. Проте Дмитра Кубрака містяни найчастіше бачать саме з косою. Понад пів року, з середини весни й по середину осені, він косить траву. Працюють із напарником Русланом Просянком.
— Територія велика, — каже Дмитро. — З обох боків дороги треба косити: з центру міста й до Парку пам’яті, вулиця Вокзальна — і до нового приміщення поліції, Передзаводська — Гетьмана Мазепи, вулиця Бульварна — річка, від «плотини» — і до «Корфаду», а також «дитячий пляж», два парки та два сквери. Косити доводиться декілька разів за сезон. Торік один лише центр міста (від «Гермесу» до першого ліцею) косили разів вісім!
Чоловік із мотокосою у місті не може залишитись непоміченим і непочутим. А відтак і реакція на його роботу різна. Одні зупиняються та дякують. Інші питають поради щодо обслуговування чи ремонту мотокоси в домашніх умовах. А дехто й свариться, що не дає спати людям, котрі повернулися з нічної зміни. Утім, у кожного своя робота.
Трапляються серед містян і ті, котрі підходять і розказують, що я не так кошу. Я тоді глушу косу, знімаю свої «обладунки» і кажу: «Покажіть, як треба». Досі ще ніхто не наважився.
Окрім покосу трави, комунальники постійно збирають сміття, восени прибирають опале листя, взимку розтрушують тротуарами піщано-сольову суміш, яку навесні — згрібають і прибирають, допомагають містянам позбутися аварійних дерев тощо. Попри те, що підприємство має різноманітну техніку, яка дуже допомагає комунальникам, основна робота все ж виконується руками людей. І це варто пам’ятати кожному, хто навмисне або випадково додає їм клопоту в місті.
Дмитро особливо задоволений вуличними пилососами для прибирання листя. Один із них збирає листя одразу у невеличкий причеп, який через яскраві кольори комунальники жартівливо називають «циганською будкою».
— У бункер «циганської будки», наприклад, вміщається листя з усієї Передзаводської, яке вивозимо на сміттєзвалище, — каже Дмитро Кубрак. — Інколи падолист люди просять для господарських цілей — віддаємо. Те ж саме і з піском, який назбирується на дорогах за зиму. Попереджаємо лише, що він був із сіллю, тож годиться хіба кудись на підсипку.
Культура поведінки містян: надія є
Загалом корюківчани останніми роками стали більш відповідально ставитися до нашого спільного дому. Сміття в місті помітно поменшало. Дехто навіть навчився його сортувати.
- Але, на жаль, ще не перевелися люди, котрі виносять домашній непотріб у невеличкі міські урни, які для того не передбачені,— констатує Дмитро. — І це попри те, що по місту та біля багатоповерхівок зокрема, дуже багато сміттєвих контейнерів! Виходить, у контейнер віднести пакет зі сміттям складно, простіше ж плюхнути в урну, яка одразу наповнюється, й тоді навіть дрібні папірці валяються поблизу, бо не поміщаються.
Співучий комунальник
Нелегку роботу в комунальній сфері Дмитрові Кубраку вдається поєднувати з творчістю — він співає. Вийшов на сцену лише того року, хоча необхідні дані мав із дитинства.
— Колись шкільна вчителька музики Богдана Савченко казала мені: «У тебе є голос. Треба розвивати», — пригадує Дмитро. — Але в школі я був дуже тихим, щоб співати. На сцену потрапив у коледжі. Після того співав лише для себе або на роботі щось наспівував. Візьму косу, вдягну навушники — і працюю, і співаю! Мій тодішній майстер Сергій Примаченко якось почув і каже: «У тебе ж голос красивий, іди в Будинок культури співати».
Але доки він потрапить на районну сцену, мине ще чимало часу. А потім, мабуть, зірки зійшлися. Почалося все з того, що знайомий Дмитра Ростислав Хоменко попросив якось заспівати кілька пісень під гітару в молодіжному центрі «КУБ». Своєрідний концерт удався, і невдовзі Ростислав зініціював створення гурту «Різні»: гітара, саксофон, кахон, скрипка та талановиті Андрій Карпенко, Нікіта Примачок, Анастасія Привала, Вікторія Осадча, Ростислав Хоменко й Дмитро Кубрак.
Гурт «Різні»
Саме в «КУБі» Дмитра почув керівник хору Корюківського МБК Артур Тищенко, який і запросив співучого комунальника у Будинок культури. Його дебют відбувся минулого року в грудні, у День української хустки, де виконав пісню «Гуцулка Ксеня».
Згодом Дмитро став учасником ще одного гурту, який створився у творчому пориві з молодих талановитих корюківчан, - «Нівроку».
— Мені написала вокалістка Тетяна Кожем’яко, що хотіла б зі мною виконати пісню «Буревіями», — розповідає Дмитро. — Під «мінус» у нас нічого не вийшло. А коли Максим Кожем’яко й Артем Тихонов взяли свої гітари, Роман Ковальов сів за кахон, справа зрушила з місця. Пізніше додався ще бас-гітарист Ігор Єрмакович. Наш гурт, створений перед новим роком, встиг лише заявити про себе в Корюківці, але вже здобув перемогу на Всеукраїнському конкурсі «Кубок Зими».
Гурт «Нівроку»
Дмитрові до душі народні пісні й естрадні, намагається ще співати оперу. Серед глядачів і слухачів його виступів, каже, часто бувають начальник КП «Благоустрій» Анатолій Селюк і майстер Юрій Аполон. А також мама Ірина Миколаївна. Дмитрові приємна підтримка його творчості керівництвом і надзвичайно важлива мамина думка, бо він зі співочої сім’ї. Бабуся Антоніна Бодрієнко з Лупасового, дядько Сергій Бодрієнко і мама були учасниками фабричного хору в Корюківці. Тепер настав і його час.
Чи комфортна для нього сцена? Авжеж. Почувається вільно, бо ця справа йому теж до душі.
«Ти працюєш у комунальному?!»
Дмитро зазначає, що з непростою роботою, творчими захопленнями та репетиціями, йому вистачає часу й для спілкування з друзями. А ось свою долю доки не зустрів.Неодружений і наразі не має коханої.
Каже, що волів би, аби його друга половинка поважала в ньому головне — особистість, а не дивилася на нього через призму статків, (не)престижності роботи чи інше, що не характеризує людину як таку.
— Буває, збираємося різними компаніями в місті й обов’язково знайдеться хтось, хто, примруживши очі, якось зневажливо і так знецінюючи запитає: «Ти працюєш у комунальному?!». Але мене це ніколи не зачіпає. Бо я — комунальник. Обожнюю свою роботу, адже віддаю себе їй повністю, працюю чесно і з душею. І по-іншому не можу.
Авторка: Наталія Рубей, "Сусіди.City"
"Час Чернігівський" писав про таке:
