Роман Макась став одним з перших на Городнянщині, хто загинув на початку повномасштабного вторгнення рашистів. Окупанти схиляли старшого зміни митної служби до співпраці, обіцяли йому посаду голови «місцевої» адміністрації й усіляке покровительство, однак чоловік обрав смерть замість співпраці з ворогом. Минув майже рік з дня його загибелі, проте біль рідних та близьких не минає.
– Він завжди був нашим сонечком. Закінчив школу із золотою медаллю, у шкільному й студентському житті завжди був активістом. Завжди поспішав на допомогу до друзів і знайомих. Певно, саме тому звинувачення у державній зраді так глибоко його потрясли, бо він не очікував такого від оточуючих. Звичайно, ці наклепи торкнулися і нас, рідних, проте ніхто не передбачав такого трагічного розвитку подій, – з болем каже Лариса Георгіївна, мати Романа.
Рашистські спецслужбісти зацікавились митником із перших днів вторгнення. Вони їздили по адресах митників, прикордонників, поліцейських та співробітників інших служб з метою схилити їх на свій бік. Батьки Романа пригадали як рашисти приїздили до них додому у пошуках сина 9 березня. При цьому в одного з окупантів у руках вже був чималий аркуш з прізвищами й адресами цікавих для них осіб. Звідки була та інформація – невідомо.
Побували окупанти і в Романа, який усі «пропозиції» відхилив і в телефонній розмові після цієї «зустрічі» заспокоїв батьків – мовляв, все буде добре. Однак вже наступного дня в соціальних мережах почала пошируватися неправдива інформація про те, що нібито митник Макась погодився співпрацювати з ворогом. Був це вкид з боку рашистських спецслужб чи ініціатива місцевих пліткарів – достеменно невідомо, та наслідком цього інтернет-цькування стало самогубство чоловіка.
Вранці 11 березня у власній лазні він вистрілив із мисливського карабіна собі в голову. При цьому не загинув на місці. У стані афекту він ще дійшов додому і з допомогою родича дістався до лікарні, де й помер від рани, несумісної із життям. Медпрацівники кажуть, що останню свою фразу Роман адресував своїм рідним: «Все обов’язково буде добре…».
Окрім інтернет-розумників із соціальних мереж, у Городні виявилося чимало поміркованих людей із виваженою життєвою позицією. Ці люди прийшли на допомогу родині й розділили горе, яке ще й донині лежить непосильним тягарем на серці всіх, для кого Роман був рідним та близьким. Родина загиблого завжди пам’ятатиме щиру допомогу та участь Олександра Хомазюка, Володимира Пінчука, Андрія Богдана та інших небайдужих людей.
Вже після визволення Городні фахівці Державного бюро розслідувань провели слідство у справі про ймовірну державну зраду і колабораціонізм Романа Макася. Результатом розслідування стало повне виправдання чоловіка. Слідчі дійшли висновку, що загиблий не співпрацював із окупантами й не надавав ворогу інформацію, яка могла б зашкодити громадянам України та державним інтересам країни.
Проте не все так гладко у кримінальній справі стосовно самогубства Романа. Слідство триває й досі, при тому, що більшість свідків тих подій нині перебувають за кордоном у якості біженців. Звичайно, як би це не було боляче, батьки та рідні загиблого хочуть знати всю правду про події того трагічного ранку. Цього вимагає й закон.
"Час Чернігівський" писав про
- «Підстелили подушечку». Шестирічній Соні наклали більше ста швів на голові після укусу німецької вівчарки
- Як виглядає і чим може здивувати краща бібліотека Чернігівщини
- Безкоштовні дрова розподілили: кого і як у прикордонній громаді забезпечували деревиною
Джерело: "Новини Городнянщини", автор Павло Дубровський
