У Сосницькій громаді вже з’явилась перша патронатна сім’я. Її створили староста Задесенського округу Леонід Ляшик та його дружина Ольга Сліпкань. Саме вона є патронатним вихователем, а він – помічником.
Для Ольги і Леоніда це не новизна. Під їхньою опікою перебувало троє дітей. Між собою вони рідні. Це дві двоюрідні сестри і брат Ольги – маминого брата діти.
Для них дім подружжя став рідним. Вже всі повнолітні, але постійно приходять до Ольги і Леоніда.
Ініціатива взяти дитину на виховання – спільна. Подружжя давно задумувалось над тим, щоб мати дітей.
«Спочатку чекали своїх, було розчарування і наліть руки опустилися. Вирішили подарувати свою любов чужим дітям, які опинились у складних життєвих обставинах», – ділиться Ольга.
Ольга Сліпкань та Леонід Ляшик
Потім сім’я планувала створити будинок сімейного типу. Почали велике будівництво, але війна порушила всі плани. Щоправда будівництво не зупинилось, багато чого вдалося зробити.
Згодом родина звернулась до служби у справах дітей, після чого вирішили створити патронатну сім'ю. Це перша така сім'я у цій громаді.
Ольга та Леонід у своєму будинку можуть одночасно розмістити трьох дітей. Вже завершені всі підготовчі роботи, зібрано пакет документів, пройдено відповідні навчання – загалом на все пішов майже рік.
Незабаром у капітально відремонтованому будинку з усіма зручностями стане гамірно, залунає дитячий гомін, сміх, можливо і плач – будинок оживе, наповняться душі патронатних батьків новими клопотами і турботою.
– Що найбільші лякає? Чи не боїтесь прийняти новонароджену дитинку? – цікавимося ми.
– Дещо страх є, бо ж своїх не було. Але тішила маленьких племінників, жили тоді разом. І навчання були на цю тему. Спираючись на свій досвід, вважаю, що із старшими дітьми складніше. У них вже сформований характер. І до патронатної сім’ї навряд чи потрапить дитина-ангел. Переважно це діти зі складними долями, які багато бачили негативу, насилля. Нам про це постійно наголошували на навчаннях. Потрібно таким дітям багато уваги і вдень, і вночі. Будемо пристосовуватись до них, налагоджувати стосунки. Діти не тільки мають звикнути до патронатного вихователя, до нових умов, а й до соціуму, до школи, вчителів, односельців. За це найбільше переживаю, – каже Ольга Іванівна.
Про приготування їжі, прання, Ольга не веде мови, цим вона не переймається. Сім’я утримує сезонно багато бройлерів, качок, є порося. Корови не тримають, але молока завжди можна взяти у мами.
– А що ж робити, якщо материнські почуття візьмуть гору?
– Все може бути. Всі ми люди. Я чітко розумію, що влаштовані до нас діти - це моя праця. І всі діти обов’язково знайдуть свої справжні сім’ї. Я просто допомагаю їм на цьому шляху.
Але 37-річна жінка не виключає й того, що може прив’язатися за півроку до дитини, особливо до новонародженої, від якої, наприклад, відмовилися у пологовому. А ще часто в такому віці трапляються дива. Все ще може бути.
Джерело: газета "Вісті Сосниччини", авторка Олена КУЗЬМЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
