5 грудня, в області майже повний блекаут. Без світла і Сосниця. Зранку чекає на приз від «Вісника» 66-річна Віра КУБРАК. У великому будинку вже сутінки.
— А я вам фотографії хотіла показати, — швиденько веде в залу. На столі велика біла орхідея. Під нею багато фотознімків, вирізок з газет. Вмикаємо ліхтарик на батарейці і на мобільному. На фотографіях святково вдягнені радісні люди. Одні виступають, інші слухають. Серед артистів можна вгадати молоду Віру.
— Я ж артистка і співачка, — репрезентує себе Віра Миколаївна. — Оце я, у віночку. Наш жіночий фольклорний ансамбль «Криниця». Тут ми — у Чернігові на Валу. А тут — на Болдиних горах. Ось запис «Сонячних кларнетів». Це — на сцені в моєму рідному селі. А це — у Києві.
— Ким же ви працювали?
— Я бібліотекарка, — розкриває інтригу жінка.
Нас було в сім’ї восьмеро. Шість сестер і два брати, — продовжує розповідь. — Батько, Микола Михайлович, — тракторист, передовик. 42-річним орден труда отримав. Мати, Валентина Миколаївна, працювала в колгоспі ланковою. Усі в сім’ї співали.
Як я раділа, коли прийшла бумажка, що вступила в Київський інститут культури! Мати: «Віро, що сталося?» «Я студентка!» Поплавського ще не було, я ж у 88-му закінчила.
Великий будинок у Сосниці дістався від свекрів.
— Заміж вийшла 32-річною. І хлопців кругом багато крутилося, а все не наважувалася. Дівчата докучали: «Коли вже?»
А директор обласної бібліотеки імені Короленка на роботу запрошував. Гуртожиток давав. Збиралася поїхати. Аж зустріла Бориса Борисовича. Був заступником директора в заготконторі. Познайомилися на весіллі в колеги. Молодший на три роки.
Жили втрьох, з чоловіком і його матір’ю. Три корови тримали. Свиню, птицю. Я з села, звикла. Свекруха на базарі торгувала.
Коли залишилися вдвох, корів збули. Зробили в домі ремонт. Завели кроликів. Чоловік мене на базар возив. Продавала яйця, розсаду. Прожила з ним 32 роки. А в січні буде три роки, як залишилася сама, — сумнішає голос Віри Миколаївни.
Є собачка Грей. Сусід приніс мені отаке малесеньке щеня на 60-річчя. Я його в сарайчику залишила. Молочком ще годувала.
Він у нас ніколи на ланцюгу не сидів. На риболовлю з чоловіком бігав. Завжди чекав його на березі. І влітку, і взимку. Але одного разу попросився на город. А там сусідський собака. Великий. Як вони зчепилися!
Я побігла розбороняти. Сусідського собаку схопила і тримала. Себе не жаліла, а Грея. Собака мене покусав. Уже не розбиралася, який. Може, обидва. Уколи робили, руку зашивали. І вже після того я Грея не випускаю. Весь час у загородці, у дворі.
Розсаду досі вирощую. Чотири сорти капусти: рання, пізня, синя і цвітна. Помідори різноманітні. Перці, баклажани. Усе — зі свого насіння. Крім баклажанів. Розсаду і продаю, і роздаю. Рідня приїжджає до мене за розсадою.
А восени урожай на базар вивозила. Уже і без Борі, сама велосипедом. У нас машина була, але я за кермо не сіла. Продала. Площа недалеко від дому. Пісні, концерти на городі почуєш — ідеш. Щосереди увечері в нас були танці. Ходили, хто хоче, на площу. Співали там. Гарно було.
Тут у нас річка, пляж. На Паску завжди розлив був. На човнах пливемо, співаємо з сусідом покійним: «У садочку гуляла, квіточки рвала…». Він — другим голосом, я — першим. Вибігали всі слухати.
— Чоловік не ревнував?
— Ні. Просив, щоб була тихішою. А ми з подружкою співати любили. З нею тут дні народження влаштовували. Й Івана Купала тут, на Потаманці, святкували. На річці Убідь. У гості з чоловіком їздили машиною. До одних, до других. У нього 13 хрещеників було.
Поки сидимо, говоримо, ноги вже мерзнуть.
— Світла нема — котел не працює.
Є старий котел, твердопаливний. Топлю його навесні і восени дровами. До морозів.
Віра Миколаївна любить і вирощує квіти. З її легкої руки вони «колосяться» на підвіконнях.
— Мене квіти люблять, і я їх люблю. З рослинами треба говорити. Тещин язик. Мадам Батерфляй. Декабрист. У вітальні — грошове дерево.
— Гроші приносить? — стандартно запитую.
— Приносить, слава Богу, — здивувала Віра.
Чесно кажучи, це вперше мені людина так відповіла. Зазвичай кажуть: «Та де там!» «Як не було, так і нема».
Бібліотеку не забуває.
— Учора ходила. Узяла журнали, книжки. А в хорі, як чоловік помер, уже не співаю. Запрошували. Ветеранський хор. Церковний хор. Не пішла.
Спершу сиділа вбита горем, нічого не хотіла. Своїх дітей у нас не було. Потім сестри трохи розтормошили. От світла нема — по дві години з ріднею спілкуюся. Найчастіше, звичайно, до сестри Олі їжджу. Вона в Сосниці.
Блендер від святого Миколая — усе, що треба, перетре!
— «Вісник» полюбила з того часу, як прийшла в бібліотеку працювати. Сподобалася мені ця газета! Постійно читала на роботі. А як пішла на пенсію, почала передплачувати. Не палю її і не викидаю. Зберігаю.
Віра Миколаївна дістає з шухляди стос газет і вирізки. Кулінарні рецепти. Коли яку городину сіяти і саджати. Статті про Сосницю. Цікаві сторінки здоров’я.
— Інколи сяду, перечитаю, — з цікавістю розглядає свої ж вирізки.
Абонементи на акцію посилала тричі. За третім разом виграла.
— Прийшла на пошту, кажу: «Хочу виграти приз». А поштарка: «Ті, кому я передплачувала, уже вигравали. Дасть Бог, і вам пощастить». І точно!
Подарунок розпакували, блендер роздивилися.
— Томати перетиратиму, — радіє Віра Миколаївна. — Супчики гарбузові варитиму. Я таке люблю. А влітку і до ягід черга дійде. Ікру кабачкову збивати буду. І тортики можна, — крутить у руках вінчик для збивання. — Сметанку на медовик збити.
Щойно попрощалася. Взялася за клямку дверей — світло дали! Бо все погане рано чи пізно закінчується.
— Несолодко нам. Але треба надіятися. Дай Боже нам миру. І дякувати нашим захисникам, нашим ЗСУ, які нас охороняють і захищають. Слава Україні і Героям Слава!
До речі, приз вручали саме напередодні святого Миколая та Дня ЗСУ.
«Вісник» приймає замовлення на подарунки під ялинку!
Другий приз, 500 гривень, виграв Василь Шульга з села Блистова Новгород-Сіверського району. Просимо переможця зателефонувати в редакцію та повідомити, куди вам перерахувати гроші. Або забрати виграш особисто.
Смикнули удачу за хвіст уже вчетверте. Акція перевалила за середину. Усе ще не наважилися надіслати листа на акцію? А призи майже розібрали. Залишилося провести п’ятий розіграш, вручити п’ятий приз. Якраз до Різдва. А в січні буде СУПЕРПРИЗ.
Отож, мерщій передплачуйте газету «Вісник Ч» на перше півріччя 2026 року або на весь рік. І надсилайте абонементи на акцію. За адресою: місто Чернігів, вулиця Преображенська, 12. Редакція газети «Вісник Ч». Достатньо ксерокопії.
Або фотографуєте і шлете на електронну адресу: [email protected]. Сюди ж — електронні абонементи.
Додаєте в лист номер телефону і трохи про себе. І чекаєте на подарунок до свят під ялинку. Але не від Миколая, а від «Вісника».
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У 52 роки знайшла трьох братів і сестру
- Завдяки газеті знайшов армійського товариша: служили 60 років тому
- Подарунок від газети поїхав на Куренівку
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
