— В енергетиці ніколи не буває легко, тож навіть в умовах воєнного часу ми відчуваємо більше не складнощі, а відповідальність. Адже показник нашої роботи — це світло в домівках, у тому числі і власних, — так почалася наша розмова з інженером Бахмацької дільниці служби релейного захисту і автоматики АТ «Чернігівобленерго» Олександром Чуйком.
Лише недавно він повернувся до роботи після тривалого лікарняного. Трохи раніше на роботу вийшов і його колега — електрослюсар з ремонту устаткування розподільних пристроїв Бахмацької виробничої дільниці служби підстанцій 35 кВ і вище Артур Оболенський, разом із яким Олександр 10 жовтня потрапив під обстріл росіян.
Того дня неподалік Жадового Семенівської ТГ рашисти вдарили дронами по машинах працівників АТ «Чернігівобленерго», які поверталися в підрозділ після проведення аварійно-відновлювальних робіт. Наслідки цієї атаки виявилися жахливими — водій служби транспорту і логістики підприємства Анатолій Савченко загинув на місці, водій Бахмацької дільниці цієї ж служби Руслан Дейнега від важких травм помер у лікарні, а Олександр Чуйко (який на той час також обіймав посаду електрослюсаря), Артур Оболенський та їхній керівник — майстер Бахмацької виробничої дільниці служби підстанцій 35 кВ і вище Анатолій Топтун — зазнали травм різного ступеня важкості.
— В усіх були контузії, численні осколкові поранення, ну і супутні захворювання. Усього на лікарняному я був понад 40 днів, але, як бачите, уже в строю, — усміхається Олександр. — Звісно, після такого рідні відмовляли мене повертатися на роботу, але… Хтось же має її виконувати! У «Чернігівобленерго» я працюю 10 років. До цього теж мав досвід роботи в енергетичній галузі — працював в Укрзалізниці, маю вищу освіту енергетика, тож це моє.
Звісно, в порівнянні з мирними часами наша робота дуже змінилася. Раніше ми могли її спланувати і виконати поетапно, зараз же все відбувається в авральному режимі, аварійно-відновлювальні роботи тривають фактично постійно. Бригади завантажені, людей критично бракує. Саме через це і тоді, у жовтні, ми поїхали в Жадове, бо треба було допомогти колегам. Працювали там і 9-го, і 10-го. Енергетика — це та галузь, яка взагалі не терпить відкладання роботи, тож коли ми починаємо працювати, то це не до кінця робочого дня чи якогось конкретного часу, а до результату. Ось і тоді закінчили роботу аж близько 22-ї, раділи, що повертаємось додому, а воно он як сталося…
Якщо чесно, перші дні, коли повернувся з лікарні, ввечері було страшно вийти на вулицю, у темряві постійно здавалося, що поряд щось летить. Бо ж ми й досі не знаємо, що саме тоді вдарило по нас. Це був зовсім невеличкий літальний апарат, точно без двигуна внутрішнього згоряння, бо рухався в повітрі він майже безшумно. Ми його побачили вже в той момент, коли він просто вибухнув перед очима.
Втім згодом це відчуття постійної небезпеки минуло, тож навіть на роботу зараз я виходжу з обережністю, але без зайвого страху, який би не дозволив виконати поставлені завдання.
Олександр Чуйко
— У мене також великого страху немає, — долучається до розмови Артур Оболенський (на лікарняному він пробув 12 днів). — Працюємо, як і завжди. Я в АТ «Чернігівобленерго» вже 25 років, тож багато чого бачив. Єдине, чим відрізняється наша нинішня робота, — тим, що завдання з’являються несподівано й виконувати їх треба максимально якісно і швидко. Ну й, оскільки зберігається постійна загроза атак, під час повітряної тривоги ми швидко тікаємо зі своїх робочих місць, щоб не повторилося такої трагедії, як біля Жадового. Хоча… Там це не був удар по об’єкту енергетики, його рашисти спрямували саме на людей! Бо сталося все на дорозі до Холмів (Корюківський район. — Авт.), коли ми вже значно від’їхали від підстанції, на якій працювали. Складно згадувати той вечір, але що поробиш — тепер це частина нашого життя.
Артур Оболенський
І досі на лікарняному Анатолій Топтун — окрім інших травм, він зазнав поранення лівої ноги, яке й не дозволяє йому повернутися до роботи, бо відмовлятися від неї він теж не планує:
— Звісно, робота енергетиків небезпечна. Але де зараз безпечно? Я на підприємстві працюю з 1996 року, то чи можу я його покинути?
28 жовтня Указом Президента України Володимира Зеленського всі троє поранених енергетиків були удостоєні почесної державної нагороди — ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Втім отримати свій зміг лише Артур Оболенський — того ж дня Володимир Зеленський вручив нагороду йому особисто. На той час ні Олександр Чуйко, ні Анатолій Топтун поїхати в столицю не могли.
Президент вручає орден "За заслуги" ІІІ ступеня Артуру Оболенському
Джерело: "Гарт", авторка Катерина ОГІЄНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
