Марина Савостенко від народження живе в Сновську. Завдяки талантам та здібностям, які передала і своїм дітям, її родина тепер знана і за межами Сновщини.
Цей ритм для неї такий звичний
Жоден мистецький захід у Сновську не відбувається без участі Марини Савостенко. Той день зазвичай їй доводиться відчувати себе точнісінько так, як та білка в колесі: встигнути підготувати сценічний одяг собі і сину Сашку. Обоє – учасники співочих колективів: вона – у дорослій «Калині», а Олександр – у дитячому «Світлячку».
А ще підготувати вироби на виставку майстрів народного мистецтва, побувати на передконцертній репетиції, проконтролювати, чи належно підготувався Саша. Потім вже виступи, виставка… Добре, що старші доньки майже самостійні і можуть самі дати собі раду в Чернігові, де працюють та навчаються.
Марина Савостенко та її сестра Ірина Коньок (на фото в нижньому ряді) – учасниці народного вокального ансамблю української пісні «Калина»
Такий ритм для неї давно звичний. Відтоді, як вперше стала мамою. Різниця у віці між її старшими дівчатами Веронікою, Світланою та Анею зовсім невелика. І їй доводилося маневрувати між школою і дитячим садочком, музичною школою та гуртками у позашкільних закладах та міському будинку культури.
Усіх треба було відправити, зустріти, відвести, привести, перевірити уроки, підготувати до виступів одяг. У перервах між усім цим приготувати обід, нагодувати, поприбирати, попрати та попрасувати. Це вже зараз трохи легше, бо опікується лише найменшим – четвертокласником Сашком. А її дівчата тепер у мами вже помічниці.
Позичала власні вироби на першу виставку
Марина – корінна сновчанка. Тут народилася, тут закінчила школу, ніколи нікуди з міста не виїжджала. Хіба що на навчання до Тиницького бухгалтерського училища.
– Я зі звичайної родини, – розповідає Марина. – Мама моя сама із Софіївки (село на Сновщині – авт.). Коли мене запитують, у кого я вдалася, від кого передалися уміння, не можу сказати напевне. Мама, крім того, що трохи шиє, таким нічим не займалася. Є припущення, що, мабуть, це у мене від бабці Анни Степанівни. От вона уміла і в’язати, і шити, і вишивати.. Як молодою вийшла заміж до Софіївки, там і прожила все життя. В дитинстві ми з сестрою Іриною дуже любили гостювати у бабусі, слухати її, спостерігати за її господарюванням.
Сашко Савостенко
Сашко Савостенко проходить шлях, який пройшли його старші сестри. Він вчиться грі на гітарі, співає (до речі, зараз є одним хлопцем серед майже двох десятків дівчат у зразковому вокальному ансамблі «Світлячок»), подобається йому драматургія.
Перше, що спробувала колись Марина, було в’язання.
– Звичайно, в школі на уроках праці ми пробували все, – пригадує Марина. – Там отримували ази і по крою, щось пробували шити, в’язати… У когось виходило краще, у когось – гірше. Але не скажу, що у ті роки я цим особливо захоплювалася. А пізніше, коли настали 90-ті роки… То був час суцільного безгрошів’я, нестабільності, дефіциту. Доводилося власноруч турбуватися, щоб врізнобарвити своє вбрання. Тоді я вже взялася за в’язання. В’язала гачком: для себе, для рідних. Потім, коли у мене з’явилася старша донька Вероніка, почала займатися дитячими речами. Мабуть, це у мене вдавалося, бо почала замовлення отримувати.
Сновський будинок культури для Марини Савостенко вже декілька років є місцем роботи, хоча дружні стосунки з цим закладом вона має давні. Ще десь на початку 2000-их років, коли під час масових заходів там влаштовувалися виставки народних майстрів, їй теж запропонували долучитися. Пані Марина пригадує, що для тієї першої у її житті виставки довелося звертатися до своїх клієнтів, щоб дали у тимчасове користування виготовлені раніше нею вироби.
Прояви мистецтва під одним дахом
А потім вона захопилася вишивкою. Переважно це було оздоблення декоративних подушок, скриньок, фотоальбомів. Далі спробувала мікровишивку, яка є елементом різноманітних невеликих сувенірів та прикрас. З народженням дітей Марина також освоює і кравецьку справу, бо для виступів на концертах її артистки мали бути оригінальними красунями.
Артистичне вбрання, яке Марина шила колись для своїх дівчат, вона передала до тепер уже рідного закладу. Також виконувала кілька замовлень для творчих колективів Чернігівщини – виготовляла віночки.
– Якось я захопилася виготовленням сувенірних скриньок, – розповідає далі майстриня. – Це були скриньки з картону, оздоблені вишивкою. Якраз тоді група наших юних танцюристів збиралася на гастролі до Франції. Світлана Горбатович, художня керівниця дитячого зразкового танцювального колективу «Ягідки», звернулася до мене з проханням виготовити сувеніри для французьких родин, у яких проживатимуть наші діти. Це було одним із перших моїх великих замовлень. Світлана Миколаївна потім ще зверталася з такими проханням і в наступні роки. Оскільки діти гостювали в тих самих родинах, то треба було придумувати і нові сувеніри. Так з’явився посуд, оздоблений технікою точкового малювання, дощечки-ключниці, декоровані технікою декупаж.
Марина Савостенко напрочуд вміло підбирає до кожного зі своїх виробів кольорову гаму, тематичне оздоблення, намагається поєднувати різноманітні техніки
«Майстри Сновщини» гостювали і в Мені
Багато чого уміє робити пані Марина: картонаж, декупаж, вишивка, точковий та вітражний розписи. Вчиться цьому переважно спонтанно, переглядаючи відео в різноманітних творчих групах в соціальних мережах, консультуючись з колегами. Крім того, що сама творить, ще й долучає всіх, хто хоче навчитися. Вона вже декілька років – активна учасниця мистецької групи «Майстри Сновщини».
Сновські майстрині Наталія Платонова, Тетяна Железняк, Ольга Довбиш, Марина Савостенко
– Ініціаторкою створення стала Ольга Довбиш, – ділиться Марина Савостенко. – Спочатку ми просто проводили майстер-класи для дітей та дорослих, на яких вчили виготовляти різноманітні вироби. Поки не мали власного приміщення, відбувалося це у Сновському історичному музеї, міських бібліотеках. Тепер маємо окрему простору кімнату у будинку культури. Спонсорами майстер-класів є самі учасники, однак вони ніколи не забувають донатити на ЗСУ. Для цього у нашій майстерні встановлено скриньку. Сума збирається невелика, але її ми передаємо волонтерці Анастасії Крот. А вона пече солодощі, які потім їдуть до наших захисників.
Майстер-класи – одне з улюблених занять сновської дітвори у вихідні
Марина каже, що всі майстрині, які входять до їхньої групи, між собою підтримують тісні стосунки. Вони із задоволенням відгукуються на запрошення приїхати з виставкою на різноманітні заходи, які відбуваються не лише на Сновщині, а і в сусідніх громадах.
– Ми неодноразово бували в Чернігові, Корюківці, Ніжині, – каже пані Марина. – Бували мої вироби на виставці і в Мені – на фестивалі гончарного мистецтва «Куманець». Я, на жаль, не змогла тоді поїхати, бо якраз у нас відбувався обласний фольклорний фестиваль-конкурс імені Василя Полевика, а народний аматорський вокальний ансамбль «Калина», де я співаю, був серед учасників.
Її підтримка, помічник та спонсор
Усе, про що поговорили з Мариною, виглядало б не завершеним, якщо б не згадали і її чоловіка. Андрія , якого у Сновську знають як зв’язківця.
– Він у мене великий молодець, – запевняє жінка. – До всього, чим я займаюся, ставиться з розумінням. Жодного разу не зробив зауваження, якщо я чогось не встигла зробити по господарству. Коли, наприклад, він бачить, що я зайнята, то йому не складає проблеми розігріти їжу. Чоловік – мій найперший помічник. Особливо тоді, коли мені треба щось випиляти з дерева, знайти необхідний матеріал, докласти сили. Водночас він є часто моїм спонсором, коли закуповую необхідний матеріал – виділить необхідні кошти.
Усі вироби, створені руками Марини Савостенко, мають витончений дизайн. Майстриня напрочуд вміло підбирає до кожного з них кольорову гаму, тематичне оздоблення, намагається поєднувати різноманітні техніки. Саме тому кожна річ вирізняється довершеністю та оригінальністю.
Автор: Віталій Сергійко, "Сусіди.City"
"Час Чернігівський" писав про таке: НАШІ ЛЮДИ: ветеран-письменник про бойовий шлях, творчість та «Ігри Нескорених»
