Нині 32-річний Дмитро СТОРОЖЕНКО, ніжинець, уродженець села Кинашівка на Борзнянщині, в Одеському військовому госпіталі
13 червня цього року, виконуючи бойове завдання з розмінування, Діма був тяжко поранений. Довелося повністю ампутувати кисть правої руки і частково пальці лівої. Лікують розтрощений плечовий суглоб лівої руки та множинні глибокі уламкові ушкодження обох ніг. Діма не здається і вірить, що отримає біонічні протези рук. Це сучасні технологічні пристрої. Вони відчувають нервові імпульси і порухи м’язів. Такою штучною рукою можна брати ложку, ніж, ручку, телефон і навіть натискати на дрібні кнопки. Можна обнімати дружину, дітей, маму.
У Миколаїв привезли, і поранений втратив свідомість
— Довезли до Миколаєва, там надали першу допомогу, і до Одеси, — згадує почуте від сина Надія ГРЕБЕНЩИКОВА, мати Дмитра. — Більше нікуди не можна було везти. Велика втрата крові. У Миколаїв привезли, і вони, обидва сапери, що підірвалися, там втратили свідомість. Одного з госпіталю вже виписали, трошки легшенький був. Ще реабілітація потрібна. Ну, там хоч одна рука ціла в дитини. А в мого, вважай, обидві руки, обидві кисті відірвало.
Усе тіло було обпечене, — журиться Надія Іванівна. — Опіки вже посходили. Нога погано заживала, чистили її. Стоїть залізяка в плечі, рука пухла досі. Болі жахливі терпів, не допомагали навіть знеболювальні уколи. Температура довго не спадала. Була 39, 8. І навіть 40,2 градуса.
Зараз сину вже краще. Апарат, що робить примусовий дренаж, витягує рідину, бруд, з руки переставили у друге місце. Тож рани поступово очищуються.
Сніжана з перших днів поїхала до нього. З ранку і до вечора, поки госпіталь не закриють, з ним. Бо він же і води сам не поп’є. Це друга дружина. З першою розбіглися. Від першого шлюбу є дві доньки.
Треба більше мільйона гривень. Лишилося зібрати 800 тисяч
Дзвоню в госпіталь Сніжані СЕМЕНЕЦЬ.
— Дімі краще, він і сам може з вами поговорити, — бере трубку і допомагає чоловіку налаштувати зв’язок.
— Температури вже немає, — чую бадьорий голос Дмитра Стороженка. — Я поправляюся. Ходжу, навіть на вулиці буваю. Сніжана супроводжує з перших днів, як встав.
Рани заживають. Витягли дуже багато великих уламків. Лікування таких поранень непросте. Нагноєння може виникнути, і в мене були з цим проблеми. У деяких місцях, що зашили, пішло зараження. Перешивалося, чистилося. Ставили апарат, щоб висмоктував гній.
На руках є набряки. На правій часткова ампутація. Відрізані два пальці: немає мізинця, безіменного і частини долоні на рівні безіменного. А три пальці частково відрізані. Кисть постійно обробляють. Кожного дня перев’язки.
За лівою рукою, де перебитий плечовий суглоб і немає повністю кисті, дуже слідкують. За ліву руку лікарі дуже боролися і, я думаю, у них вийшло. Відчуваю її. Що могли, те врятували.
Протезування буде тоді, коли я на 100 відсотків зміцнію. Найголовніше мені мати праву руку. Вартість протеза 30 тисяч доларів, щоб зробити те, що треба. Це більше мільйона 100 тисяч гривень. Лишилося зібрати 800 тисяч.
Біонічний протез зможе відчувати м’язові і нервові імпульси. Буде як своя рука
— Діма — двоюрідний племінник мого чоловіка, — розказує Тетяна СТОРОЖЕНКО, завуч Борзнянської школи імені Христини Алчевської. — З моєю донькою, Наташею, у нашу школу до восьмого класу ходив. А тоді він у Ніжин виїхав, до батька.
Люди перераховують хто скільки, спасибі їм, — дякує від усіх родичів і від себе. — У Кинашівці був концерт на підтримку ЗСУ, частиною коштів Дімі допомогли. Хочеться, щоб наш захисник повернувся до повноцінного життя. Мій тато, — згадує Тетяна Анатоліївна, — з шести років був на милицях. Ногу під час Другої світової втратив. Без ноги і бігав, і по драбинах лазив. Але це нога. А як немає рук, як себе обслуговувати?
— Біонічний протез зможе відчувати м’язові та нервові імпульси, — пояснює Наталія СТОРОЖЕНКО, донька Тетяни Стороженко, троюрідна сестра Діми, живе в Чернігові. — Біонічні протези ставлять за кордоном. І в Україні, у Львові, уже зробили перше біонічне протезування.
* * *
Шляхи протезування різні
Є і було державне. Лікар дає направлення, з ним — в управління соцзахисту, звідти — на протезне підприємство. Воно (підприємство) може бути і державне (казенне), і приватне, що уклало договір з державою. Цей шлях для пацієнта безплатний.
Виробництво вітчизняних біонічних протезів рук даватиме, у перспективі, шанс отримати їх безплатно. Посвідчення УБД (учасника бойових дій) цей шлях має спрощувати. Але поки що доводиться залучати благодійні фонди, звертатися за допомогою до людей.
- 4149 4991 6191 9186 «ПриватБанк» Стороженко Дмитро
- https://send.monobank.ua/jar/2o5LYYbqYh
- 5375411206591286 «Монобанк»
- misterudzin@gmail.com (електронна пошта)
В армії служив радистом, перевчився на сапера. На війну пішов по повістці
— Завтра, 29 липня, до Діми поїде син Гена, мінятиме Сніжану, — повертаємося до розмови з Надією Іванівною, матір’ю. — Хотіла я їхати. Гена не пускає. Каже: «З твоїм тиском нічого тобі там робити. Одна приїхала мамка, зайшла в палату та і впала. Її на каталку і повезли. Чекай Діму вдома».
Діма в армії служив радистом. Сапером на перепідготовці став. Пішов на війну по повістці. Мені діти сказали, коли він уже там був. Крім двох синів, є донька. Прильот був у їхній дім у Чернігові, навпроти «Епіцентра» (величезний гіпермаркет на околиці міста, згорів 28 лютого 2022 року). Виїхали, поки що не повернулися. Діти не хотіли, щоб я хвилювалася.
Шкода, що я нічим не можу допомогти. Тільки словом. Сиджу на шиї в меншого сина. Гена працює в Києві в охороні. Мені 56 років, а ні роботи, ні пенсії. Після операції треба легкий труд. А де його взяти в селі, той легкий труд? З радістю пішла б чи замітати, чи мити десь у Борзні. Та поки така робота не знаходиться. На картоплю ходжу, як трохи здоровиться.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО
"Час Чернігівський" писав про поранених бійців: Ірина Тимофеєва про стан здоровʼя захисника Віталія Шумея: «Ще рік і ми його будемо женити»
