З 25 лютого під вечір російська техніка зайшла на територію Ічнянської територіальної громади. Перші колони місцеві розвертали, їдучи просто на техніку. Валили на дороги дерева, зупиняли колони на добу.
— З першого дня вторгнення ніхто з керівництва не тікав, — каже Григорій ГЕРАСИМЕНКО, заступник голови Ічнянської територіальної громади. — Спочатку цілодобово були у штабі, а тоді вже розписали чергування. 25-го ввечері зайшли перші колони, а наступного дня горіли наші сараї. Як пройдуть, так у нас і горить щось. Зупинити хоч на якийсь час намагалися всі: волонтери, тероборонівці, лісники.
Йшов ворог по двох основних маршрутах: північному і південному. Зі сторони Бахмача через Парафіївську громаду, Більмачівку, Крупичполи, Вишнівку, Припутні, Дорогику, звідти в сторону Ніжина і на Бакаївку, Комарівку до Великої Дороги. Цим шляхом йшло найбільше техніки. «РЛСки», «ПВОшки», «Точка-У», танки, «БТРи», велика маса військових автомобілів, заправники по 10-15 одиниць. «Тигри» (бронеавтомобіль) багато шкоди нам наробили. Перші колони проходили більш-менш тихо, мирно. Люди виходили на вулиці, зупиняли, розвертали, як кажуть, голими руками. А тоді вже жорсткіші пішли. Бісилися, стріляли. Наші активісти, звичайно, якусь техніку почали розстрілювати, підривати, знешкоджувати. Тоді вже почався терор. Особливо коли відступали, не розмінювалися ні з чим. Стріляли у все, що рухалося.
Південний маршрут працював у них десь півтора тижні. Зі сторони Талалаївки через Бережівку, Іваницю, Гродні, Щурівку на Ольшани в сторону Прилук. Далі полем рухалися на Колісники. Сюдою йшли злі з самого початку.
— Буряти?
— І вони, і прості рашики, кадирівців бачили. Остання колона найбіснуватіша була. Лісники добре знають місцевість, допомагали нашим хлопцям з маршрутами. Пиляли дерева, щоб хоч на трохи зупинити. Коли до них дійшло, то вперед пускали танки, щоб трощили деревину. Шли по картах 60-х років, — сміється.
— Ви їх бачили?
— Особисто ні, але коли наші забирали побиту техніку, волонтери, активісти знаходили їх. Наші хлопці умудрялися і просто красти їхню техніку. Завозили в Ічню, передавали нашим військовим.
Дорожні знаки всі познімали, вороги плуталися, кружляли, блукали. В болотистій місцевості застрявали. У той час якраз дощі йшли. Глохли, паливо закінчувалось.
— Кажуть, деякі дивувалися індику. Питали, що це таке.
— Було усяке. Але не масово.
Багато активістів брали в полон. Волонтерів, які гуманітарку розвозили. Деяких обміняли, але є хлопці, які ще не повернулися. І наші брали в полон. Передавали військовим. Що з ними далі було — не знаю.
— Зрадники були?
— Офіційно, які допомагали ворогу, такого не знаю.
— Що крали, коли поверталися?
— Собачі будки не забирали, але як щось хороше попадалося, то не розминались. В основному, бензопили, бензокоси, мотоблоки, побутову техніку. Шкарпетки, майки забирали з магазинів, нове.
Коли залишалися в селі на ніч, заходили в домівки. Якщо люди відгукувалися, то рекомендували залишити будинки, погреби. Самі там вже царювали, пили-їли, брали, що хотіли. Якщо, наприклад, в порожній хаті або погребі ніхто не відізвався, а їм здалося, що хтось є — кидали гранати.
* * *
14 березня в Маріуполі загинув ічнянець Микола Данилець, контрактник ЗСУ, водій-механік. Тіло ідентифікували, але на батьківщину ще не привезли. Валентин Льовочкін із Іржавця, стрілець-контрактник, загинув під Дніпром. Тіло його теж не повернули на батьківщину. Ічнянець Сергій Гребенюк загинув у Чернігові 11 березня. Працював нотаріусом, пішов в тероборону.
Джерело: Юлія СЕМЕНЕЦЬ, "Вісник Ч" від 19 травня 2022 року
