Володимира ОЛІЙНИКА з Олишівки Чернігівського району 2 серпня в обід селом везе кінь Рижик. На город, косити сіно. Це підгодівля для коня та трьох корів. Косити їздить чи не щодня.
— На городі, що тільки не вирощуємо. І за селом є сотки. Нам же трави багато треба. Одна худобина три тонни за зиму з’їдає. Рижик так само, ще й за коровами доїдає.
Сусід поряд город не засадив, дозволяє косити. П’ятий покіс це вже в мене. Повен двір корів. Хазяйка, Оля моя, ними займається. Ну і ми з Рижиком допомагаємо, — зупиняє коня, запрошує на воза. На дошку, оббиту дерматином, що служить за лавку. На возі коса. — До Рижика ще звикаю, з весни в мене. М’ясники везли, запропонували взяти. Кажуть, сім років, молодий. Спокійний, машин не боїться. За 25 тисяч гривень віддали. Виходить, я життя врятував йому.
В Олишівці всього двоє коней: у мене і Віті Синявського. Рижик слухняний. Цукерки, яблука, хліб любить. Часто дітки просять покататись на возі, не відмовляю.
Людям городи за гроші не орю. Тільки собі. Буває, товаришу посію чи заволочу. Але по бартеру. Потім мені допоможе.
Дрова вожу з лісу Рижиком. Лісники на мене кричать, а воно ж валяється, гниє. Я хороших не пиляю, збираю, що валяється.
Володимир Олійник доїжджає до городу, паркує коня. Дістає балончик з хімією, пшикає Рижика, щоб мухи не так кусали. Дістає з кишені брусок, точить косу.
— На базарі продаються. Кожну суботу в нас базар, привозять, — каже. — Мій батько гарно вмів косу точити. У мене так добре не виходить. Накосив Рижику, щоб було що пожувати, доки хазяїн працює.
Володимир Миколайович згадує молодість. Як почав працювати з 12 років на літніх канікулах на фермі. Як приїхав в Олишівку, тоді це ще райцентр був, запропонували роботу в лісництві.
— І лісником пропонували, та по молодості відмовлявся. А зараз жалкую, — зупиняється перепочити. — Хату добру пропонували, сарай. А моя, — має на увазі дружину, — булки пекла. Так і познайомилися.
Віз і сани робив років 30 тому. Не сам, просив хлопця в селі, він уже помер. А воза сам перероблював, модернізував. Деталі міняв, борти високі поставив. Вічного нема нічого.
— Усе життя кошу косою. Хлопці обзаводяться бензокосарками, а мені не подобається. Не всю траву бере. Сьогодні мало буду косити, доньку в город треба провести, — перепитує, котра година. — Годину точно косимо? Ще трохи і вантажимось, — викосив сотки три. — І Рижик уже доїв, — переводить погляд на коня.
Відв’язує віжки, Рижик слухняно йде. Олійник вилами накидає укіс на воза. Спішить.
— А раніше як було. Їздили на луг, за село на весь день. Із собою тормозки брали, водичку. Утомився — ліг під воза, передрімав і далі за роботу.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- 27 державних коней з Харківщини прихистили на Чернігівщині
- У селах Чернігівщини саме оранка: коней бережуть
- На російській міні поблизу ЧАЕС підірвався кінь Пржевальського
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
