Виїжджати на ремонт ліній електропередач черговому електромонтеру оперативно-виїзної бригади Чернігівських міських електричних мереж (АТ «Чернігівобленерго») Анатолію Григоровичу довелося у перші дні повномасштабного вторгнення росії.
"24 лютого я прокинувся від звуків стрільби. Увімкнув телевізор і протягом лічених секунд зрозумів – почалася війна, – згадує Анатолій. – Цілий день слідкував за новинами, а 25 лютого… пішов на зміну. Живу від свого підрозділу я не так вже й далеко, то завжди ходжу на роботу пішки. На блокпосту хлопці з територіальної оборони зупинили: «Куди йдете?» – «На роботу». – «Там далі стріляють». – «Ну що ж поробиш, мені саме туди і треба». Якось навіть думки не виникло, що можу не вийти на роботу чи, тим більше покинути все і виїхати з міста".
"В основному ми працювали в тих мікрорайонах, які найбільше обстрілювалися. Та це і зрозуміло – обірвані лінії, пошкодження на трансформаторних підстанціях… Сказати, що було дуже страшно? Мабуть, ні. Якось не думалось про те. Хоча бувало всякого… – Анатолій хитає головою. – Якось виїхали на ремонт лінії поблизу Чернігівської ТЕЦ, але доїхати до місця пошкодження не встигли – почався обстріл. Це було настільки гучно, що просто дзвеніло у вухах. Довелося повертатися на базу. Але трохи пізніше ми все одно поїхали туди, робота ж нікуди не поділася! А то довелося їхати машиною просто серед мін. Прибули на місце ремонту, як раптом почався обстріл – свистіло прямо над головою. Ми на виїзд – а там міни! Бачу, ще можна постаратися якось узбіччям протиснутись. Слава Богу, вийшло, бо потім дізналися, що на цьому ж місці підірвалася цивільна машина. Ми ж тоді виїхали на сусідню вулицю, а там також міни посеред дороги. А над головою ж і далі свистить, зрозуміло, що треба забиратися якнайдалі. Дивлюся: між мінами є проміжок невеликий, прорахував – якщо постаратись, проїдемо. Повільно, акуратно таки проїхали.
Та що там казати, робота всіх енергетиків, газовиків, комунальників у той період була просто на грані страшенної небезпеки. Але як інакше? Коли люди, які бачили машину з логотипами «Чернігівобленерго», бігли до нас навіть не для того, щоб розпитати, коли буде світло у місті, а просто щоб попередити про небезпеку, пригостити чимось, це зобов’язувало. Постійно думав: якщо не я, то чому це має робити хтось інший? Раз обрав таку відповідальну професію, потрібно відповідати їй до кінця!"
Читати також: Газовик з Чернігова Михайло Руденко: «В Олександрівці на нас тік розплавлений рубероід»
Джерело: Energy Club
