Яна Титенок у минулому - журналістка кількох новинних видань. Ось вже кілька років чернігівка живе у столиці і працює за трудовим строковим договором на постійній основі помічницею народного депутата-мажоритарника Бориса Приходька.
Яна відреагувала у соцмережах на критику чернігівців щодо нової системи оповіщення. Вона зауважила, що дійсно новий звук повітряної тривоги в Чернігові викликав неоднозначну реакцію у містян.
«А я додам трохи власних філософських думок на цю тему, бо іноді нарікання людей і зміщення акцентів просто дивують. Я живу і працюю в Києві, хоча душею — з Черніговом💛 Тут — моє все! Майже весь останній місяць, як і попередній, за винятком останнього тижня (коли столицю оберігав Кіт Келог🙂), я ночувала в метро — з 23:00 до 5:30 стабільно. Повітряна тривога лунала майже щоночі. І вона, на жаль, лунала не просто так», - розмірковує киянка-чернігівка.
У Києві тривога — це традиційний звук, який мабуть, теж модернізували, бо звучить якось інакше. А на роботі ще й лунає прямо у кабінеті, чоловічим голосом, двома мовами (+англійська). Він кричить, щоб йшли негайно в укриття, додає Титенок.
Словом…Кожного разу звук сирени викликає сильну тривогу і буквально вивертає душу. Особливо вночі.
«Я не боюся самої сирени. Я її не оцінюю — чи приємна вона мені, наскільки вона гучна для мене особисто, яка в неї тональність і чи «заходить» вона мені. У мене просто немає на це часу. Я швидко одягаюся, хапаю речі і біжу в метро. Бо страшна не сама сирена, а те, що може статися після неї.
У Києві багато прильотів. Зокрема, і в моєму районі», - наголошує авторка допису.
Вибухи такої сили, що хвиля відчувається навіть у метро. Дівчина додає: на все про все в неї є лише 10 хвилин, враховуючи дорогу до метро (десь кілометр від її будинку), куди вона не йде, а вже біжить — зі спальником, ковдрою, рюкзаком. А буває, що й цих хвилин немає.
Але Яна Титенок каже, що вдячна цій сирені. Вона будить. Попереджає. Життя — найважливіше.
«Я хочу жити. Навіть невиспана і з калатаючим серцем. Я хочу врятуватися. І тим часом у Чернігові лунають скарги: не та сирена, не тим голосом, надто гучно, некомфортно. Цікаво, якою її уявляють ті, хто найбільше обурюється? Може, хтось має тихенько постукати у двері, вибачитися і чемно попросити спуститися в укриття чи вийти в коридор — бо ж балістика летить, і дрони на підльоті?»
Авторка каже, що не знає, яким би хотіла чути цей звук. Для неї сигнал повітряної тривоги не може бути приємним від слова зовсім, навіть якби це була її улюблена мелодія, бо ж вона б означала, що щось летить. Бо після сирени можуть бути втрачені життя. Так щоразу у Києві. Яна гірко підводить риску: немає вже сил дивитися, як викопують з-під завалів людей у розбитому будинку поряд. Це важко і боляче.
«Завдання цього звуку — попередити. Розбудити. Організувати. Врятувати. А не розважити чи підняти настрій. Або розслабити:) Чи заколисати…
Вдячність воїнам із ППО, які щоночі бережуть життя українців. Після кожної важкої ночі думаєш: а що було б із містами, якби не вони?
І хай у нас якщо і лунає тривога, то лише, щоб когось подратувати. Щоб без важких наслідків. Хай усі будуть живі і здорові🙏
P.S. На фото — одна з моїх ночей в метро і кіт (не Келог:), незнайомої киянки, який мені сподобався:)».
Авторка: Євгенія Замковська
"Час Чернігівський" писав про таке:
