Ольга Могильна працює сімейною лікаркою, по-старому, терапевтом, у Новобиківській сільській лікарні. Під час окупації селища боялася росіян, але ходила до хворих, надавала першу медичну допомогу. А в перервах між обстрілами пікірувала розсаду.
Першого червня, в суботу, жінка вдома, нянчить онуку, 2-річну Катюшу.
— Трохи мокрі були, — дивиться на малу, яка за дві лапи тягне кішку Муру по двору. — Щоб трохи хатніми справами зайнятися, дозволила онуці хлюпатися у воді. Саме збиралися йти в хату вдягатися, вкладатися на обідній сон.
Ольга Могильна з онукою Катрусею
— Люди просили, — без емоцій розповідає події дворічної давнини. — В перші дні повномасштабного вторгнення ще більш-менш працював зв’язок, дзвонили по телефону. А після 27 лютого, коли вони зайшли в село, боялася, але йшла. Розуміла, що треба допомагати, росіяни зупиняли, пояснювала, куди йду. На руці — обов’язково біла пов’язка. Рідні не зупиняли, розуміли, треба йти. Приходили і до мене городами.
росіяни казали: «Не переживайте, скоро це закінчиться. Боітєсь?» — «Боюсь». — «Нічего, дом у вас крепкій, вистоіт». Не вистояв. В останній день, як вони відходили, коли точилися бої в Басані, прилетіло. Я тоді ховалася в погребі у сусідів. Настрій у них був такий: «Ми тут всьо зачистим і огород пахать не будете». Була і така фраза. І відступати, я так розумію, не планували.
Діти виїхали, залишили мені акумулятор, від якого заряджала телефон. Зв’язок тримала зранку і ввечері. На другому поверсі була точка, де ловив зв’язок. Навчилася партизанити, повідомляла: ці туди переїхали, там ще добавилося. росіяни приходили з обшуками. Казали: «У вас хтось наводить». А робили це у селі майже усі, не я одна.
— Необхідні ліки були?
— За день до окупації, в суботу, коли йшла з роботи, на всякий випадок взяла примітивно-необхідне: бинти, знеболюючі.
— росіяни просили медичної допомоги?
— Так, але я вибачилася і сказала, що допомагати їм не буду.
В кінці городу стояла установка, схожа на «Бук» (ракетний комплекс), з якої запускали ракети, і навпроти, де пуста хата. Розсада ранньої капусти пікірувана була. Треба було перенести з однієї теплиці, що топилася, в іншу. Щоб швидше зробити, просила сусідів. Розсадою займалися між обстрілами. О десятій починали обстрілювати, до 12-ої дня. І з четвертої до шостої вечора продовжували. У мене, мабуть, янгол-охоронець хороший, вберіг.
Джерело: "Вісник Ч", автори - Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН
"Час Чернігівський" писав про таке:
