Піарник футбольного клубу «Чернігів» Олександр Гребенников з росії. Мало того, народився в тамтешній столиці. В його роду немає українського коріння. Проте він живе тут і по-справжньому закоханий і у місто, і в країну.
Про себе чоловік каже так: народився у москві (правка героя - щоб з малої літери і це зазначено у першоджерелі - ред.) 4 грудня 1994 у звичайній родині. Вихідців з України в його сім’ї не було – принаймні попередні 100-150 років точно. Але батько прожив кілька років у Житомирі, коли служив в радянській армії. Це, мабуть, єдиний зв’язок.
Великий матеріал чернігівцю з москви присвятило спортивне видання Трибуна.
Олександр Гребенников
Сам герой зізнається - Україну спочатку полюбив завдяки її футболу.
«Я справді є досить унікальним персонажем для українського футболу. Але в мене завжди була мрія спробувати себе саме в ньому. Я виріс на матчах «Шахтаря», дивився багато ігор українських команд в єврокубках, таких як «Динамо», «Дніпро», «Металіст». Завжди вважав, що Україна набагато футбольніша країна, ніж усі інші, які знаходяться поруч».
Пробував Сашко себе в якості журналіста, але піар виявився йому ближчим і зрозумілішим.
«Працював з різними ЗМІ, але зрозумів, що це мені не зовсім цікаво. Завдання журналіста полягає в тому, щоб, вибачте на слові, розкопати якесь лайно, а коли ти працюєш у пресслужбі, то тобі, навпаки, це лайно треба закопати. Зрозумів, що друге мені цікавіше».
А ще чоловік з дитинства мріяв поїхати з того місця, де народився. Ніколи не було якихось добрих відчуттів стосовно росії. Навпаки, бачив багато моментів, які ще з дитинства дуже бісили – пропаганда у школі, одні і ті самі речі на будь-якому каналі, відсутність свободи слова.
Важливий момент – з 2014 мріяв жити саме в Україні. Революція Гідності Олександра дуже надихнула.
«Я побачив, як вільна країна з вільними людьми може самостійно обирати своє майбутнє. Об’єднуватися заради свободи, європейських ідей та цивілізованого шляху, який є найкращим у сучасному світі. Для мене це був приклад, як має бути».
Тож чоловік почав не тільки футбол дивитися, але й споживати інший контент – серіали, фільми, ток-шоу. Це було нескладно, адже українську музику він завжди любив – з 14-15 років слухав «Океан Ельзи», «Скрябін».
Приблизно у 2020 Олександр зрозумів, що час настав для переїзду.
Знайомі крутили пальцем біля скроні і казали, що, потрапити в український футбол з його громадянством нереально.
Але Олександр виявився наполегливим. Почав шукати контакти команд від «Шахтаря» до провідних аматорських клубів і робити холодну розсилку. За 4 місяці йому відповіли з ФК «Чернігів» досить конкретно. Поспілкувалися в Zoom і пішло-поїхало.
«Мені одразу сподобався проєкт – команда має власний стадіон, функціонує ДЮСШ, у нас грають місцеві футболісти. А так «Чернігів» – це український «Атлетик» Більбао», - амбітно каже піарник.
Ще його зацікавило, що тут був великий простір для роботи. Керівництво клубу завжди підтримувало всі ідеї, вони відкриті для пропозицій, тому вийшов класний початок.
«Коли шукав команду, то в мене не було такого настрою, що я їду в Україну заробляти гроші. Я не вважав себе заробітчанином чи легіонером. Я їхав з наміром залишитися тут жити і будувати своє життя».
Для себе для життя на той час чоловік розглядав такі міста, як Київ, Чернігів, Львів або ще якесь місто на заході України чи місто біля моря. Але поїхав би в будь-яку команду, яка б виявила зацікавленість у його послугах.
Але трапився Чернігів – Олександру дуже сподобалося це місто ще на фото та відео. Каже: Чернігів зацікавив тим, що це місто з величезною історією, яке бере початок ще з князівських часів.
За освітою Олександр - політолог і фахівець саме з України. Він багато читав про князівство і козацтво, про боротьбу за незалежність в 1917-1918 роках. Тому розглядав Чернігів як одне з найстаріших і класних міст України. Про своє перше знайомство з Черніговом описує так.
«Пам’ятаю свої емоції, коли приїхав. Два-три місяці я взагалі не користувався громадським транспортом. На будь-яку відстань ходив пішки, бо мені було цікаво і я хотів подивитися все, що можна.
У перші дні після приїзду у мене виникло таке враження, що багато років я був у в’язниці і ось вийшов на волю. Я ніколи там не був, але чомусь в мене було таке відчуття, наче я вирвався на волю і тепер я вільна людина».
Коли Гребенников заїжджав на територію України, то прикордонна служба провела з ним співбесіду. І питання про родинні зв’язки з Україною звучали найчастіше. Але коли чоловік заговорив українською, то здивовані прикордонники питали: «Ви філолог?», «Вчений-славіст?», «У вас батьки з України?». На все він відповідав: «Ні».
Прикордонник погортав сторінки в його паспорті і знову до чоловіка: «Слухай, ти точно в москві народився?» Питав, звідки знає українську. Відповідав: «Нахапався». Прикордонник здивовано протягнув: «Всім би так. Ну, проходь».
«Я ніколи спеціально не вивчав українську мову. У мене просто є певні здібності до іноземних мов. Мені це було цікаво і не дуже складно. Я дивився футбол і матчі з українськими коментаторами. Також переглядав інтерв’ю Віктора Вацка в YouTube, випуски «ТаТоТаке», - зізнається співрозмовник.
Його найулюбленіший серіал на все життя – це «Слуга народу». Без жартів. Дивився з 2015. З музичних смаків також полюбляє «Скай» та «Без обмежень».
А ще Олександр - фанат української мови. Намагається на вулиці та в публічному просторі взагалі не використовувати російську і спілкуватися лише українською.
Якщо у нього колись будуть діти, то герой навіть не хоче, щоб вони знали російську.
«Знання мови – це повага до країни, в якій ти мешкаєш. Ставлення людей до тебе набагато краще, якщо ти вивчив державну мову. Це завжди викликає якісь позитивні емоції».
Коли чоловік тільки приїхав працювати у «Чернігів», то в клубі у соцмережах і на сайті була майже скрізь російська.
Піарник поцікавився у генерального директора Миколи Синиці, чому працюють російською. Спочатку почали писати двома мовами, а з 24 лютого 2022, коли країна-терорист почала повномасштабну агресію, ніякої російської мови не було взагалі.
«Трішки кумедно вийшло, що людина, яка приїхала саме звідти, почала популяризувати українську мову в соцмережах клубу».
Також Олександр Гребенников брав участь в радіодиктанті на «Суспільному». Узгодили з головним тренером, що його підуть писати двоє травмованих гравців. І сталося так, що буквально напередодні диктанту один з футболістів повернувся в загальну групу. Запропонували Олександру взяти участь – написав.
Паспорт в Гребенникова залишається російський. Зараз у нього посвідка на тимчасове проживання на підставі офіційного працевлаштування. Її треба продовжувати влітку цього року. Є розпорядження міграційної служби, в яких випадках це можна робити. І його випадок підпадає під правила.
Чоловік мріє про український паспорт або, принаймні, про посвідку на постійне проживання хоча б. Готовий погодитися на будь-що. Якщо це буде паспорт негромадянина, як в Естонії чи Латвії – взагалі без питань.
«Будь-що, аби позбутися цього документу. Я їхав в Україну, щоб жити тут, розвиватися і будувати майбутнє. Це дійсно моя мрія – повноцінно стати частиною українського суспільства. Якщо з якихось причин це не вдасться, то це, в принципі, буде закінчене життя.
Людей з моїм походженням загалом справедливо не дуже чекають у нормальних країнах.
Я не приховую, звідки я, але й особливо нікому не кажу. А на обличчі ж не написано. Свій паспорт я нікому не показую – даю посвідку на проживання. В 90% випадків це взагалі не викликає ніяких емоцій, бо вона виглядає як ID паспорт».
Єдина різниця в тому, що там написано, що це посвідка на тимчасове чи постійне проживання. І є графа з громадянством.
Було два випадки, коли представники ТЦК хотіли Гребенникову навіть вручити повістку. Після пояснень вони дивувалися. В одному випадку росіянин українською краще розмовляв, ніж представник ТЦК.
Отримати українське громадянство – це важче, ніж в США, вважає піарник.
Загалом ніяких труднощів у Олександра з цим поки не виникає. Єдина складність – тимчасово заблоковані банківські карти, особливо, якщо там є гроші. А в усьому іншому він нічим не обмежений. Має можливість спокійно жити і працювати.
«Мабуть, тільки у вільній і демократичній країні до людини з походженням з країни-агресора та окупанта не приходять і не саджають у камеру. Є ж така процедура, як інтернування. Не всі знають, але станом на 2022 рік посвідку на тимчасове чи постійне проживання в Україні мали десь 200 тисяч людей.
Це ближче, ніж здається. У Чернігові спілкувався з одним знайомим. Влітку 2022 року він виїхав за кордон. Питаю, як він це зробив легально. А з’ясувалось, що він так само, як і я – з москви. Навіть жили одне від одного за 300 метрів, а познайомилися вже у Чернігові. Просто не спілкувалися на цю тему».
Що цікаво, після початку повномасштабного вторгнення Олександр лишився у місті, хоча батьки сильно переживали за нього. Рідкісний випадок, його тато і мама спокійно поставилися до вибору сина жити в Україні, єдине, що хвилюються, адже він живе в країні, де точиться війна. Плюс, чоловік розумів, що колишні земляки точно не подякують йому за те, що він обрав Україну. Вважатимуть зрадником.
«Це були дуже важкі емоції. Зайшов у квартиру і дивився, а де раптом що, можна повісити мотузку, щоб вона витримала. Вже навіть обрав місце – був у мене в голові такий план. А коли місто вдалося захистити і ворог відступив, то це було справжнє свято».
Інша турбота - чи з початком великої війни буде у місті футбол. В районі стадіону клубу була лінія фронту. Він суттєво постраждав від обстрілів – газон, адміністративна будівля, фан-шоп, туалети, каси. Було багато уламків.
Але доля всміхнулася знову. Спочатку рятувальники прибрали всі вибухонебезпечні речі, а потім вже спортсмени почали все прибирати.
Олександр думав, буде у Чернігові футбол чи ні.
«У моєму випадку це – живу я в Україні чи ні. Тобто, якщо не буде роботи, то мене попросять на вихід. Коли отримав дзвінок від керівництва, що збирають команду, то для мене це було просто свято. В той же день я відразу занурився у роботу.
Дуже люблю свою роботу і це відчуття, що ти частина команди. Не можу без цих емоцій і без спілкування з хлопцями. Неймовірно пишаюся тим, де я працюю. У нас дуже класний колектив однодумців.
У нас справді унікальна команда в багатьох сенсах. Олексій Зенченко, який в останніх матчах часто виходить на поле з капітанською пов’язкою, програміст. Воротар Олександр Ширай продає Старлінки. У нас багато гравців мають ще якусь роботу крім футболу», - зізнається Олександр.
І додає: добре, що футбол взагалі є. За це треба дякувати Збройним силам України. Якби не вони і героїзм військових кожного дня, то чернігівці б не те що не грали у футбол, навіть не дивилися матчі по телебаченню.
«Пам’ятаю свої емоції, коли був матч відкриття після початку вторгнення. Під час виконання гімну України в мене в очах були справжні сльози. Для мене це був дуже емоційний момент».
Батьки знають, що син хоче залишитися в Україні – жити і працювати. Він тут бачить своє майбутнє.
Повернення неможливе за будь-яких причин.
«Для мене це назавжди закрита історія. Але навіть не уявляю, що можу мешкати десь в іншому місці. За весь цей час Україна стала для мене домівкою. Просто мрію залишитися тут. Я дуже люблю Україну. Мене буває питають: «Сашко, як тобі? Адже ти живеш за кордоном». Відповідаю, що я не живу за кордоном: «Я вдома». Я вважаю, що Україна – цей мій дім. Мені тут дуже подобається. Одне з моїх татуювань – це мапа України з підписом Home».
Також має Олександр тату з головою тигра і написом Chernigiv Tigers (неофіційна назва спортсменів рідного клубу).
Джерело: Трибуна
"Час Черінгівський" писав про таке:
