Ольга ГЕНЯ, матінка Георгіївської церкви, що в Седневі Чернігівського району, запросила на весняну толоку. Дівчата з Черниша. Це сусіднє село. Тетяна ЙОВЕНКО, соцпрацівниця. Олена Кирієнко, продавчиня. Світлана Олійник, фельдшерка. Оксана Костан, завклубу.
— Ми попросили — дівчата й приїхали, — каже Ольга.
Вона теж бере участь у толоці. Разом згрібають торішнє листя. Разом виносять його. Підмітають, підчищають. Наводять лад на клумбах. На доріжках. І все в доброму гуморі. З жартами.
Стараються від душі. Черниш і Седнів об’єднує не тільки спільна громада. У Седнівську ТГ входять селище Седнів (центр ТГ) і села: Нове, Черниш, Клочків, Макишин, Великий Дирчин, Малий Дирчин, Лашуки.
Олена Кирієнко. У руках — граблі.
Об’єднує спільно пережита російська окупація. І, знову таки, спільне тодішнє прибирання. Очищення від сміття, яке лишили орки.
Зі слів Тетяни МОРИЛЯК, очільниці ТГ, уся громада була окупована рашистами. З кінця лютого до початку квітня 2022 року.
— Де були наїздами, а де й постійно жили, — каже Тетяна Мориляк. — Постійно — це Седнів і Черниш. У Черниші було жорсткіше, ніж у Седневі. У Седневі мали можливість вийти з дворів. Щось купити. А в Черниші майже не виходили. Сиділи кожен у своїй хаті.
Тож, коли орки виїхали, у Черниші відразу почали спільно впорядковувати рідне село.
— Люди самі вийшли на прибирання, — згадує Тетяна Йовенко. — У старостаті довелося добре прибрати. Вони (росіяни) гидили в кімнатах. З Черниша виїхали 1 квітня. А 2 квітня ми походили, глянули. Пройшлися по людях. Що кому треба, які ліки.
Тетяна Йовенко згрібає сміття. Справа Георгіївська церква
Зі слів соцпрацівниці, примудрялися навіть під час окупації провідувати підопічних. Інколи. Не всіх.
— У кого сусіди були, у кого родичі, — згадує соцпрацівниця. — До кого діти приїхали. А хтось сам лишився. Того й провідували. До однієї жіночки ходила їсти варити. Сама я не виходила з хати. З чоловіком, із зятем. А раз з дівчатами, з доньками, ходила. Одна допомогла, потім друга. Боялася за себе й за них. Бо вони ж постійно їздили.
Отже, 2 квітня провідали людей. А третього квітня вже прибирали. Узяли ганчірки, відра, мийні засоби. Надягли рукавички.
— Там таке було, що... Таке залишили... Стільки залишили... — не може підібрати слова Тетяна Йовенко. — Трактором вивозили на сміттєзвалище.
— Причепів три вивезли, — додає Світлана АПАНАСЕНКО, староста Черниша. — Консервні банки з сухпайків. Пакетики з-під соків. Де їли, там і кидали. Усе було засипане відходами, гниллю. Там таке робилося... Від побутового сміття до, вибачте, туалетів у чашках і мисках.
І це всюди, зі слів старости, де рашисти жили. А це і старостат, і контора, склади, підприємства. Усі нежитлові приміщення села.
— Навіть не просила — люди самі приходили, — згадує Світлана Апанасенко. — Чоловік 20. Вигрібали, чистили, мили. І я з ними разом. Думала, як документи зберегти. Казала: «Не викиньте того, що треба». Бо документи ж валялися. Усе підряд долі. І з підприємств, і наше, зі старостату. Бо все, що їм заважало, вони в купу звалили. Їсти варили — палили.
Крім прибирання, охочі й дороги ладнали, — продовжує. — Де танки їздили та БМП. Усе було розбите. Вони ж всім селом їздили. Туди-сюди. Страшно й згадувати.
Схожа ситуація була і в Седневі.
— Дорога була розворочена, — згадує отець Тимон (Тимур БЛИНЕЦЬ), настоятель Георгієвського храму. — Дорогою постійно ворожа техніка їздила. Ми ями позасипали.
Зі слів отця Тимона, рашисти виїхали з Седнева 4 квітня вранці.
— Останню БМП тоді бачив, — згадує. — І після того почали прибирати. Одразу.
Зі слів священника, люди самі організувалися. Усім селищем наводили лад.
— У старостаті все було перевернуте, пограбоване, — згадує. — Там і туалет був. Ми зайшли перший раз — жахнулися. Безлад, сміття було всюди, де стояли орки. Тож кожен пішов на свою ділянку, де працював. У селищній раді прибирали працівники ради. У магазинчиках — продавці, власники. Біля церкви — ми, — каже настоятель. — Односельці нам допомагали.
У церкві росіяни не стояли. Поряд був патруль.
У церкві, зі слів отця Тимона, він навіть служив по неділях. Але на службу приходила тільки його родина. Інші віряни боялися виходити з хат. Якщо й виходили за продуктами, то ховалися. Ішли стежками в чагарниках, а не дорогами.
Нині храм не такий, як тоді. У 2004-2007 роках тривала реставрація. Розібрали і склали по-новому. Змінили конструкцію й інтер’єр.
— На стінах було багато історичних зображень, — розказує Ольга Геня. — Церква була розписана іконами. Вони стесані. Лишилася одна автентична. Козак, який молиться над душами побратимів.
Реставрація незавершена, — вважає матінка. — Церква протікає. Склали так, що постійно затікає вода, псує деревину. Про правильну форму тут і не йдеться.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО, Марина ЗАБІЯН. Фото Тамари КРАВЧЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- "Однією лівою": чоловік з Чернігівщини прибирає і ліпить вареники однією рукою
- Громада на Чернігівщині вперше колективно прибирає кладовища
- Приходять з піцами, пляшками і не прибирають: в Ялівщині зібрали «врожай» покинутого непотребу
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
