У Понорницькій громаді наприкінці листопада вшанували одну з найстарших жительок України - у селі Верба – свій 100-річний ювілей відзначила місцева жителька Ганна Іванівна Гнип.
Оселя Ганни Іванівни – це тихий куточок історії та родинного затишку. Стіни прикрашені вишиваними іконами, рушниками, старими фотографіями – реліквіями, що бережуть пам’ять про минулі покоління. Саме в цьому домі жінка прожила більшу частину свого життя. Разом із чоловіком вони власноруч збудували будинок, вклавши в нього працю й любов, повідомили у селищній раді.
«Понорницька громада щиро вітає Ганну Іванівну зі знаковим ювілеєм. Бажаємо іменинниці міцного здоров’я, затишку в домі, любові рідних та Божої ласки. Хай її довге життя буде для всіх нас прикладом витримки, любові до праці та незламності людського духу», - вітають на сторінці громади.
Там же розповіли і показали, що іменинницю привітали квітами та солодким частуванням й іншими подарунками.
Вітають у соцмережах і друзі родини.
Катерина Кулик:
- Щирі вітання всій дружній родині!🎂💐🌹
Ніна Гнип:
- Вітаю міцного здоров'я, енергії
Любов Савицька:
- Вітаю з ювілеєм з повагою, Любов Уколінко з села Шаболтасівка.
Життєвий шлях ювілярки був непростим. Ганна Іванівна – корінна мешканка Верби. Тут жили її батьки, тут минуло її дитинство, у цьому селі вона створила свою сім’ю та виховала дітей.
У родині, де зростала Ганна Іванівна, було п’ятеро дітей: вона мала три сестри та брата. Нині залишилися в живих лише найстарша та наймолодша з сестер.
Період Другої світової став особливо тяжким випробуванням. Жінку разом із багатьма українцями було примусово вивезено до Німеччини, де вона виснажливо працювала в таборі, заробляючи собі на шматок хліба. Та попри всі негаразди, доля дозволила їй повернутися додому.
Тут вона зустріла своє кохання, створила сім’ю і народила шістьох дітей. Двоє з них померли у ранньому віці. У 40 років жінка пережила ще одну втрату – стала вдовою: її чоловік повернувся з війни з важкою хворобою легень та згодом помер.
Ганна Іванівна також працювала в ланці колгоспу «Більшовик», де у суворі снігові зими доводилося брали участь у нелегких роботах зі створення снігозатримувальних споруд, які захищали майбутній урожай. У 50 років жінка вийшла на пенсію, проте залишалася активною та потрібною людям.
На всіх великих і малих подіях села – від весіль і проводів в армію до похоронів та поминальних обідів – саме вона була головною біля печі. Її вміння готувати знали й цінували всі односельці.
З роками доля подарувала ювілярці велику родину: семеро онуків та п’ятеро правнуків. Вони – її найбільша гордість, радість і сенс. Доглядає матір зараз донька Любов Петрівна.
"Час Чернігівський" писав про таке:
