Говоримо із Марією Чеван, викладачкою англійської мови, про нове у навчання, вплив війни на учнів та про те, як мотивувати дитину вивчати англійську.
Дивіться відео або читайте редакторську текстову версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо сьогодні про викладання та вивчення англійської мови із Марією Чеван у передачі «Наші люди».
– Як давно працюєте вчителькою англійської? Чому обрали цю професію?
– Я з дитинства «тусувалась» в школі. Мій тато теж вчитель, і тому гарні спогади з дитинства, як я сиділа на останній партії і малювала тата з портфелем, поки в нього йшли уроки. Я пам'ятаю, як я була в нього на випускному, коли він був класним керівником. Тому освіта – це щось мені близьке. Англійська мова мені гарно давалася. Ближче до старшої школи стала її більш поглиблено вивчати. І вищу освіту теж прийшла отримувати пов'язану із іноземними мовами.
Зараз йде ІІ семестр мого дев'ятого навчального року. Коли була практика в університеті, я зрозуміла, що школа не моє місце. Практика проходила в Ніжині, в одній із центральних шкіл, де була значна кількість учнів, великі класи. І потім в одній школі більш видаленій, біля лісу, дуже затишне місце: 10 клас, 10 дітей. В принципі, це був би мій формат, так мені сподобалось. Але в наших загальноосвітніх школах, в Чернігові, зокрема, такого варіанту немає. І я зосередилась на приватних закладах освіти.
– Хто ваші учні?
– У мене 7 груп цього навчального року. Три з них – це онлайн-групи, і чотири - в офісі, віком від третього класу до дев'ятого.
– Як проходять уроки?
– У нас урок тривалістю 1 година 20 хв, незалежно від віку. Вони відбуваються в класах. Це власне кабінет, де я працюю. У випадку тривоги урок продовжується в укритті. Там у нас є відповідні меблі для цього, хороше освітлення.
– Що змінилось у викладанні за час вашої роботи?
– Багато щось змінилося і в освіті, і в навчанні англійської, зокрема. У нас уроки йдуть, звісно, у нас є освітній план, відповідні підручники. Ми готуємо до іспитів і так далі. Але це не є суха робота з текстами чи заучування слів. Незалежно від віку, це різноманітні уроки. І вони спрямовані на те, щоб учні більше спілкувалися, робота в парах, робота в групах – щоб вони могли цю мову застосовувати. Тут же використовували фрази, вивчені слова.
Але і не обходиться без якоїсь монотонної роботи. Якщо це правила, то треба посидіти, вдуматись, проаналізувати їх. Тому це не може бути просто «вечірка» на весь урок. Попрацювати і старатися теж, звісно, треба.
– Як учні змінились з початку повномасштабного вторгнення?
– Найбільш показовими для мене є молодші класи, тому що це діти, які пішли в перший клас і вони там провчилися півроку, І семестр, а в ІІ семестрі почалися повномасштабне вторгнення. Тобто більшу частину свого шкільного життя вони проводять у таких реаліях. Це діти, які були тут, або вони виїжджали, або не виїжджали. І відповідно їх реакції відрізняються від, наприклад, старших дітей, у яких було трошки інакше дитинство. Ще минулого навчального року я стикнулася з тим, що яку б тему з підручника чи програми не взяти, так чи інакше вона зачепить щось, що дитина переживає. Особливо показовим для мене стала тема тварин. Але коли діти починають розказувати: «Знаєш, Машо, у мене були рибки, але вони загинули, вони замерзли, бо ми сиділи в підвалі», «А у мене був хом'ячок, він втік під час обстрілів», «А в мене була собака, вона втекла під час обстрілів»…
І це величезна кількість дітей, вони діляться цим досвідом і я, як вчитель, маю на це відреагувати так, щоб і не знецінити цей досвід. Але і щоб це урок не перетворювався на суцільну жалобу.
Плюс тема «Транспорт». Якщо раніше мені дуже подобалася вправа, а з нею ще аудіювання, де треба на слух зрозуміти, який це вид транспорту і називати: «автобус», «вертоліт»… Але там є звук літака. І мені самій неприємно включати це аудіо. Уявіть собі: 2й клас, діти, які знають цей звук з НЕхорошого досвіду. І тому кожен раз, коли дивишся тему для менших дітей, продумаєш, а які можуть бути варіанти, як та чи інша дитина зреагує на цю тему.
Що стосується старших дітей, підлітків, то в них вже більший словниковий запас, граматична база. І вони свої приклади життя використовують в цих конструкціях. Минулого навчального року, 7й клас робили приклади умовних речень. Один хлопчик каже: «Якщо я почую сирену, то я піду викриття». Інший хлопчик: «Якщо нам дадуть F16, то ми будемо дуже щасливі». Це їх приклади, це їх досвід.
– Що робите під час повітряної тривоги?
– У нас не переривається навчання. Тобто, якщо сирена лунає під час уроку в офісі, то ми переходимо в укриття, і урок продовжується там. Якщо до кінця уроку дали відбій, ми повертаємося, і знову ж таки ми продовжуємо з того місця, де зупинилися. То абсолютно нон-стоп, всі до цього звикли. Бо ми всі знаємо, коли ти щось робиш, і тебе зупинили, і перервали, і сказали робити щось інше, це тебе «вибиває». Але це такі реалії. Діти сприймають по-різному. Хтось спокійніше, як частину монотонного твого життя. Інші – це просто «100 -500» питань, особливо, молодші діти. Ти намагаєшся освітній процес продовжувати, і думаєш, що тобі треба взяти з собою: книжки, маркери, дощечки на яких писати маркерами, паралельно я планую, як продовжити далі урок, діти розсаджуються. І тут питання: «А це МІГ? А це балістика? А це ракети летять?»,
Освітній процес – це величезна командна робота. Бо без взаємодії вчителя з батьками, з адміністрацією, з керівництвом – це абсолютно було би неможливо. Бо один вчитель не може контролювати всі процеси: вести дітей, продовжувати урок, дивитися, є відбій чи немає відбою, відповідати батькам. Це безумовна командна робота, і тому я вдячна і батькам, і колегам за підтримку, бо інакше все б не функціонувало.
– Про нові технології в навчанні
– Якщо я згадую своє навчання в школі, то це був підручник. Іноді це були якісь аудіозаписи на касеті. І в мене була викладачка досить літнього віку. Я памʼятаю аудіозаписи на чомусь типу бабін. Я це бачила один раз, потім в неї з'явився магнітофон. Зараз, звісно, технології всюди. І тому дітей є більше можливості вивчати мову за межами школи.
От у них є шкільна програма. Плюс вони можуть щось подивитися Yuotube, ТікТок. Величезна кількість слів вони дізнаються з відеоігор. Іноді дитина каже: «Я оце знаю, оце знаю. Це в такій-то грі було А це я дивився такий-то ТікТок». У дітей є безліч можливостей звідки ще вивчити мову. І я впевнена, що з інших предметів все так само працює. Бо вони мають більший доступ до інформації.
– Основна робота учня відбувається в класі чи вдома?
– В класі. Я думаю, що вдома це відсотків 20. Тобто це суто закріпити. Тому що ми щось вивчили, ми це затренували. Було багато інформації. Мозку треба час, щоб трошки «розкласти по поличкам», щоб воно засвоїлась. Пройшов якийсь час, але ніхто ж не робить домашнього одразу, як приходить, ми це розуміємо. Тобто вдома це додатково, це закріпити. І тому відмовитись від домашнього неможливо. Але і робити його основним акцентом - це теж неправильно.
– Як мотивувати дитину вивчати мову?
– Як на мене, всі дуже індивідуальні. І є багато дітей, власне, вже вмотивованих. Їм цікаво У них добре виходить, і тому їх не треба додатково стимулювати до вивчення мови. Буває, що дитині не цікаво, складно, або причини не видно. Тут треба вже дивитися: може їй щось не вдається і тому вона замкнулася. Можливо, дитині не підходить вчитель, так теж буває. Або один раз дитина зробила помилку, над нею посміялися - в все, в неї тепер блок стоїть.
Може, дитина і так розуміє, що мова потрібна. Але є щось, що їй заважає І хто як не батьки, знають найкраще свою дитину, вони можуть поспілкуватися, обговорити.
Іноді буває так, що дитина не бачить причинно-наслідкових зв'язків чому треба вивчити англійську. І тому батьки можуть допомогти тим, що вони просто покажуть, наприклад, що англійська потрібна для подорожей.
– Коли потрібно починати вчити мову?
– Я би сказала, що чим раніше, тим краще. Тому що тоді дитина вчиться разом зі своїми однолітками, разом з програмою в школі, вони доповнюють одна одну: наша програма і шкільна програма. І дитина постійно має можливість використовувати нові знання. Плюс дуже часто я стикаюся з таким: «Поки нам не складно в школі, ми не будемо займатися додатково, поки дитині все зрозуміло». А але ти ніколи не знаєш, коли раптом настане момент, коли стане складно. Особливо зараз, коли через тривоги, відключення світла минулого року, якісь теми просто випадали. І батьки це бачать, і учні це розуміють. Тому я би радила не доводити до моменту, коли з'являються прогалини, а вже починати вчити додатково. Бо і дитині буде легше, і вона буде впевненіше почувати себе. І знання, безумовно, будуть ґрунтовнішими. І зокрема, якщо ми говоримо про підготовку до іспитів, до міжнародних іспитів, зокрема, що теж є в нашій школі, то тим паче не варто відкладати це до того року, коли цей іспит відбудеться.
* * *
