Говоримо із Наталією Орловою, відомою у Чернігові волонтеркою, про те, як влилась до волонтерського руху під час облоги Чернігова рашистами, які речі вкрай необхідні на передовій зараз і зростання підтримки від громади.
Дивіться відео, або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Повертаємося до теми чернігівських волонтерів і спілкуємося сьогодні і з Наталією Орловою у передачі «НАШІ ЛЮДИ». Як ви влились до волонтерського руху?
– Мій перший волонтерський крок – це 24 лютого 1922 року, коли чоловік сказав, що нас бомблять. Відкрила мережу інтернет, побачила пости знайомих, дівчат, волонтерів які з 2014 року були, що потрібні ліки. І просто виклала пост-відео, картку свою. Сказала: «Люди, допомагайте, скидайтеся». Я просто за ті кошти, які отримаю, куплю ліки і продукти, які необхідні, і просто повезу хлопцям. Це було перше, що я зробила, і так воно відбувається і досі.
Чоловік, звичайно, мене спитав в перший же день, чи хочу я виїхати. Я відповіла, що я не можу виїхати, я собі не пробачу втечу. Син сказав (14 років зараз, тоді було 12), що він не поїде без нас. Чоловік відповідно сказав, що ми будемо разом до останнього. І ми не виїжджали. Ми всі втрьох спочатку розвозили продукти і ліки. Люди скидали кошти мені на картку.
Кожен день у нас була програма: 8 ранку, відкриття АТБ в центрі міста. Я не буду називати локацію. Ми скупали продукти. Дякую мережі АТБ, адже вони пускали мене без черги. Жодного разу я в черзі не стояла. А запам'ятали вони мене, коли я в перший день під час тривоги бігла з парковки і кричала: «Не зачиняйте двері, я волонтер, мені треба продукти купити». Потім просто впускали без черги. Звичайно, на касі я вже стояла в черзі. Просто якось морально собі не могла дозволити йти без черги.
Потім аптеки. Хочу подякувати Світлані Ніколаєнка, тому, тому що вона сказала своєму керівництву: «Ви як хочете, я цій дівчини буду давати ліки під запис без коштів». Коли не було світла, ми з нею по 4 години писали накладні і коди, щоб потім можна було розрахуватись. Збирали ліки, потім я складала списки, перелік що кому, яка адреса, пакували вдома. І далі вже з чоловіком сідали в машину і розвозили до комендантської години. І так було всі дні, поки Чернігів був в облозі.
– Які речі зараз найнеобхідніші на фронті?
– Всі просять зараз: дрони, акумулятори до дронів, тепловізори, далекоміри, прилади нічного бачення, біноклі, які підходять під «Кропиву» (бойова система управління «Кропива» — програмне забезпечення для створення інтелектуальних карт – ред.), щоб можна було місцевість занотувати і в програмі використовувати.
Першочергове з гуманітарного –ліки, тому що всі зараз хворіють. Адже умови, в яких хлопцях знаходяться 24 на7: волога, холод, вітер, і вони всі застуджені. Ми постійно-постійно-постійно закупаємо ліки. І ну також ліки, які при контузіях.
– Який найбільший збір закривали?
– Напевно всі в Чернігові знають, це збір на БпЛА «Валькірія», це було 800 тисяч. На момент, коли ми починали збір, було 720, а коли замовляти, мені кажуть 800, тобто треба ще 80 тисяч. Але ми зробили передзамовлення і збирали, напевно, 4 місяці точно не скажу.
Скажу точно, що в цьому році моя безмежна вдячність людям, адже наша допомога. збільшилась майже в два рази. Це я можу сказати, тому що я здаю декларацію, і ці цифри просто вражають, і це все люди.
Ми просто акумулюємо людське бажання допомагати. Як кажуть волонтери: «Волонтери без людей, вони не зроблять стільки, скільки вони зроблять з підтримкою громади». І неважливо ця громада конкретного міста, чи загалом Україна, адже до нас долучається з різних куточків світу.
– Як змінився волонтерський рух за час повномасштабної війни?
– Прийшов досвід. Зараз ми збираємо суто по списках. Те, що можна відправити напряму, ми будемо відправляти напряму до хлопців, бо це економить на послугах «Нової пошти». Подавалися ми на Nova Poshta Humanitarium, але в цій програмі дуже багато вже учасників, і вони нових не беруть.
Я дуже дякую дівчатам з різних організацій, які просто дзвонять і кажуть: «У нас є бонуси, у вас є відправки, ми вам можемо просто закрити». Тому що це великі. Бо ми ніколи не відсилаємо маленькі коробки, ми багато відсилаємо, але відсилаємо все потрібне. І звичайно ж ми не відсилаємо на одну людину, з якою контактуємо, ми висилаємо на групу, підрозділ.
– Як ваша сім’я сприймає волонтерську діяльність?
–Слава богу, спокійно. Чоловік зараз на роботі, увечері, коли він може, він приїжджає це. Бо на ньому всі відправлення, у нього автівка. Дитина допомагає вдома, я навіть можу нічого не приготувати, але сказати дитині, що треба, наприклад, зварити спагетті чи інш. Бо всю облогу саме він готував, бо я 22 місяці зі зламаною рукою була і нічого не могла робити. І дитина всю облогу готувала їсти для нашої родини, а також для хлопців з ТРО, які допомагали нам, які патрулювали нас на районі. Тобто в цьому питанні я можу покластися, що він голодний точно не буде, в нього є продукти, він приготує.
Слава Богу, питань не виникає, вони підтримують і роблять все можливе, щоб наша робота була максимально ефективною.
– Підтримка від людей не зменшується?
–Це все буває хвилями. Я розумію, що люди теж втомлюються. У когось є опалювальний сезон, це теж трішки інші витрати. Але люди стараються. Я не можу сказати, що ти там повинен задонатити мені таку-то суму. Кожна людина скидає, скільки він може. Ми чому не виставляємо прізвища, хто скільки скинув. Бо одна людина скине 5 гривень, але це будуть її останні 5 гривень. А хтось скине 100 гривень, бо вони просто в нього зайві. А в нас кожна копійка має свою вагу. Все, що ми можемо робити, ми просто підтримувати людей, показувати їм нашу роботу і заохочувати їх вірити і рухатись з нами в бік перемоги, як би важко не було.
– Чи є співпраця між вами і іншими волонтерами?
– Ми відкриті до співпраці з усіма адекватними організаціями, благодійними фондами, окремими волонтерами. Ми, вибачте на слові, ні з ким «яйцями не мірялись і мірятись не будемо». Якщо хтось може швидше закрити потребу, по яку, наприклад, звертались до нас, то ми будемо тільки дякувати. Тому що ми зможемо тоді закрити комусь іншу потребу. Так це працює.
Я дуже вдячна хлопцям і дівчатам не тільки з Чернігова, бо у нас є із західної України дівчата, які підтримували мене всю блогу. Я не знаю, яким дивом вони мені генератор присилали, ліки, продукти. Приміром, приїхав генератор, коли не було сполучення через міст у березні 2022 року. Він приїхав через річку. У нас тоді ще і світла не було, і закінчилися всі павербанки, вони розрядились. І заряджати можна було тільки рухаючись по місту на авто. А це питання пального, яке теж треба було діставати. А тут мені дзвонять і кажуть: «Тобі генератор приїхав». І це просто маленьке диво.
Є у нас є дівчата, які закривають наші пересилка на «Новій пошті», бо у них є бонуси. Є дівчата і хлопці з Дніпра, які ліками допомагають і турнікетами.
Приміром, дзвонять мені з фонду, який може дати тільки на ліки, бо у них такий статут. А їм треба «Ecоflow». То ми їм закупаємо «Ecоflow», а вони нам ліки. Це все повинно працювати, щоб не окремі гвинтики, а цілий механізм, який рухається в одну сторону.
– Зараз ви працюєте над простором для дітей і батьків. Розкажіть про цю ідею.
– Це в мене така маленька мрія. Я починала займатися настільними іграми ще до війни. Проводила детективні ігри, мене запрошували і до дітей, і до дорослих. Мені дуже хотілося створити такий простір, куди батьки зможуть прийти з дітками, або прийти залишити дітей на декілька годин, щоб самим якісь справи свої вирішити. Щоб тут діти спілкувались, грали, відпочивали від гаджетів, дізнавалися щось цікаве.
І ось нарешті зовсім-зовсім скоро ми будемо відкриватись, поки все неофіційно. Будемо грати в настільні ігри, будемо проводити майстер-класи, різні цікаві зустрічі. Буде послуга денного наглядання за дітками. Звичайно, частина заходів буде проводитись безкоштовно або на благодійній основі. Це є обов'язковою умовою для нас. І дуже хочеться, щоб батьки зрозуміли, що вони пливуть з дітьми в одному човні. І що дітей треба виховувати так, щоб коли вони виросли дорослими, вони були щасливими дорослими, і їм не потрібно було воювати, щоб доводити якусь свою спроможність до чогось.
Дуже хочеться, щоб українці як нація були свідомими, щасливими і вільними. І це все починається з виховання, з указання правильного шляху, куди рухатись, із виховання не тільки дітей, тому що дітей виховують дорослі, а з виховання дорослих.
Я сама мама 14-річного хлопчика, тому я розумію, наскільки це важливо, коли ти чуєш дитину. А дитина не боїться прийти до тебе, порадитись навіть в складних питаннях. І це дуже хочеться, щоб цей простір дав можливість людям відпочити, отримати позитивні емоції і вийти звідси з бажанням робити щось добре.
* * *
Дивіться попередні випуски програми "НАШІ ЛЮДИ":
