Андрій Козир - вуличний художник. Малює на стінах та парканах, розписує закинуті будинки. Про стріт-арт, трансформацію міського простору та ставлення людей до картин на стінах будинків - у цьому відео.
Дивіться відео або читайте текстову редакторьку версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Сьогодні говоримо про вуличне мистецтво стріт-арт із митцем Андрієм Козирем у передачі «Наші люди». Як ви влились до стріт-арт руху?
- Це, школа, це друзі, які малювали, це старші хлопці, які заохочували до цього. Потім якісь фільми американські, у яких щось розмалюють. І на фоні цього потихеньку сам вливаєшся і розумієш, що це тобі подобається. Це емоційний прояв того, що тобі хочеться малювати, хочеться щось робити цікаве для себе.
– Якими були ваші перші роботи?
- Це літери, це були нікнейми. У мене частина будинку була недомальована. І мама казала: хочеш, то намалюй тут щось. Ну, я й намалював. І потім 10 років на цьому кусочку метр на метр малював свої перші роботи.
Перше – то були літери «НА», не пам'ятаю вже точно. Перші літери були дуже коряві, смішні, але перші.
– Які мурали малювали?
- Я не люблю це слово «мурали», бо воно сильно йде в розріз нашій діяльності. Оскільки мурали - це більш художня робота, а наша діяльність - це стріт-культура. Тому ми більше малюємо різні графіті, слова і так далі. Звичайно, це все пересікається, тому що ми малюємо, наприклад, на замовлення різні об'єкти. Але особисто я таких серйозних робіт малював, а мої знайомі друзі дуже багато малювали по Чернігову.
Приміром, остання робота, яку зробив наш товариш покійний разом з Дмитром Адеріхо. Вони намалювали в міському парку культури дівчинку з каскою та слова «Ніколи не я пробачу». І це для мене найбільш актуальний, найбільш красивий, гарно оформлений мурал. І такого вже в Чернігові не буде, оскільки товариш загинув. І з ним пішла можна сказати, величезна епоха каліграфії, яка була саме в нашій компанії, у Чернігові, у нашій культурі.
– Звідки берете ідеї для ваших робіт?
- Інколи сиджу вдома, пʼю чай і думаю: хочу помалювати. Просто беру свій нікнейм, його намагаюсь малювати, якось по-різному інтерпретувати, якусь форму вигадую, під якусь тематику, під якісь об'єкти. І якось намагаюсь це пов'язувати одночасно із графіті і культурою.
Все залежить від натхнення. Наприклад, сьогодні ми сьогодні збиралися помалювати, а малюнок я намалював вчора в зошиті. Тож я вирішив, що сьогодні поки сонячний день треба якось його реалізувати.
– Як обираєте локацію для малювання?
- По-різному. Залежить від стінки, від місцевості. Звичайно, що можна взяти балончик, просто попшикати, намалювати роботу, але, з моєї особистої точки зору, треба, щоб вона ще гарно, ідеально вписалася у навколишнє середовище. Якщо паркан рівний, прямокутний, то й робота повинна бути така. Якщо, наприклад, десь робота у лісі, то вона повинна бути лаконічно вписана в об'єкт. Щоб люди, які дивилися, то їм подобалося це.
– Як люди реагують на вуличне мистецтво?
- Знаєте, скільки людей, стільки є думок. Як правило, негативу майже немає. Якщо брати людей до 40 років, то взагалі 99% кажуть, що все добре, їм подобається, це розбиває їхні сірі будні. А покоління 40-50+ бачить лише якусь шкоду. Щоб ти не робив, якби це гарно не було, оскільки б це не коштувало - вони у всьому бачать негатив. Для них краще закопати у дворі колесо, пофарбувати у фіолетовий колір і радіти, що є клумба, ніж бачити на звичайному паркані гарно намальований різними кольорами малюнок.
– Як ставитесь до «написів-карлючок» на стінах?
- По-різному. Наприклад, якщо я 10 років тому на заборі намалював таку ж саму карлючку, то вона і зараз там. І, можливо, це зараз виглядає не гарно і неправильно по відношенню до якихось місць. Але в той самий час є питання, чому за 10-15 років цю карлючку ніхто не замалював, ніхто не виділив кошти на відновлення фасаду. Якщо ми подивимося на гарні фасади, то вони, в принципі, і залишаються гарні. Серед нас є така домовленість: ніхто не чіпає якісь гарні памʼятки, то їх ніхто не буде ніколи розмальовувати, тому що це неетично по відношенню до культури і до міста.
А якщо є недолугий паркан, до якого нікому нема діла, а ти його намагаєшся зробити кращим – то це інше.
Наприклад, були часи, коли на парканах малювали не графітчки, а ті, хто рекламував різну продукцію, і навіть заборонені речовини. Це був негативний вплив на нашу субкультуру, тому що всі думали, що це ми робимо. Але, як правило, всі ці обмальовані паркани до нас ніяк не відносяться.
Є молоді хлопці, які вчаться малювати в зошитах, потім на якихось «заброшках», потім у них виходять гарні надписи. Десь 80 % написів щось означають.
– Що таке «бомбінг» і як до нього ставитесь?
- Це частина графіті, яке нелегально наноситься на стіни, на транспорт і так далі. Це невід'ємна частина, можна так сказати, субкультури. І я до цього відношусь нейтрально, тому що таким чином людина виражає так себе.
Звісно, якщо від цього страждають мешканці, комунальне, потім використовують наші податки, щоб це прибрати – то до цього я відношусь негативно.
Але якщо це ніяк не шкодить місту, людям і взагалі оточуючому середовищу, то це позитив.
Було багато моментів, коли, приміром, є паркан або стіна, яка вже скоро впаде. І на неї ніхто не звертає уваги. Далі на ній щось намалювали. І одразу до цього йде увага: якісь там хулігани обмалювали і так далі. І вже через півроку ти дивишся, що за цією стінкою почали дивитися і якось відновили. І ти розумієш, що ті малюнки привернули увагу людей до проблеми саме цієї будівлі або цієї місцевості.
Приміром, у центрі все плюс-мінус гарно, а виїжджаєш десь на околиці - там щось розвалене, старі заводи і так далі. У Європі на таких локаціях роблять гарні арт-об'єкти.
– Чи є в Чернігові запит на стріт-арт від бізнесу?
- У Чернігові це також актуально. Тобто особисто я малюю у всіх «CoffeeBoss». Це люди, які максимально підтримують, як на мене, цю молодіжну культуру. Хочеш щось намалювати, узгоджуєш із ними проект ти малюєшся. Це ідеальне поєднання бізнесу та малюнків.
Є люди, які в ресторанах хочуть замовити малюнок. Є момент, що люди не готові платити за малюнки, бо вони всі думають, що це теж саме, що звичайний маляр стіну пофарбує, що художник.
Треба розуміти, що, наприклад, людей, які можуть щось гарно намалювати, в місті 10-15 людей. А тих самих малярів 100-200. І відносно цього і формується фінансова складова малювання.
Багато хто відмовляється, тому що вони думають, що це так: дали балончик художнику, і хай він малює.
А ті, хто гарно малює - їм всім 30 і більше років, або 25 і більше. І вони не зацікавлені, щоб просто «попшикати фарбою». Вони можуть самі собі дозволити купити балончики і помалювати те, що вони хочуть.
– Ваша робота «Бійка» - яке значення?
- Чесно, я не знаю, як це пояснювати. По-перше, українською мовою. Бо зазвичай всі пишуть англійською, щоб у світі всі одне одного розуміли. Але також треба підтримувати нашу мову. Я малюю українською, зазвичай.
Далі, «бійка» для мене це, знаєте, як бійка з усім тим, що відбувається. Кожного разу ти стикаєшся з тим, що є якесь протистояння.
Наприклад, ми знаходимо зараз у місці, яке по факту не дуже гарне, але тут є намальований гарний малюнок. І це також умовна «бійка» з негативним навколишнім впливом.
* * *
