Павло Пущенко, спеціаліст у питаннях медіа та регіональний представник Інституту масової інформації, розповідає про чернігівську журналістику, різні політичні позиції у ЗМІ та свободу слова.
Дивіться відео, або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі. Говоримо сьогодні про свободу слова і чернігівську журналістику із регіональним представником Інституту масової інформації в Чернігівській області Павлом Пущенко у передачі «Наші люди».
– Чим ви займались до того, як стати представником Інституту масової інформації?
– Я з громадського сектору і трошки працював в громадській журналістиці. У свій час ми робили проект «Події і коментарі», акцентували на політичні складові, робили розслідування, аналітику. Із розвитком інших медіа в Чернігові цей проект, мабуть, втратив актуальність. Можливо, я трошки переріс цей проект. Зараз я є регіональним представником Інституту масової інформації (далі - ІМІ). Це громадська організація, яка підтримує роботу журналістів по всій Україні, і зокрема в Чернігові. Є і інші проекти.
– Чим займається ІМІ?
– Це захист свободи слова, є так званий «Барометр свободи слова». Ми відстежуємо всі правопорушення, які стосуються журналістів, фіксуємо це, передаємо в правоохоронні органи. Потім намагаємося контролювати хід розслідувань, які стосуються журналістських справ. Це один напрямок. Інший – це покращення професійної діяльності журналістів. Зокрема, і в рамках медіахабів, які зараз працюють по всій Україні, ми проводимо дуже багато тренінгів. Кожен хаб проводить мінімум один-два навчання для журналістів щомісяця. Це сотні журналістів, які вже пройшли відповідні навчання.
З іншого боку, ми намагаємося відстоювати і доносити до представників медіа стандарти журналістської роботи. Тому що з цим є багато питань.
Так само проводимо відповідні моніторинги, щороку і щомісяця пишуться різні зрізи - як працюють місцеві медіа. Крім цього, ще один напрям – це підтримка журналістів: фізично і безпеково. Коли почалося широкомасштабне вторгнення, то ми надавали кошти на евакуацію, техніку передавали, засоби захисту. Пам'ятаю, що ми одні з перших, хто зміг передати через волонтерів перші бронежилети, шоломи у Чернігів для журналістів, які залишалися в березні 2022 року в Чернігові. І так по всій Україні: в кожній області є представник регіональний, який намагається це координувати.
– Що можете сказати про чернігівську журналістику?
– Вона є, і це добре. Я можу трошки порівнювати з тенденціями, які є в інших регіонах, тому що дивлюся за роботою колег. Скажу, що вся регіональна журналістика має спільні характеристики. Коли ми дивилися тенденції і теми, які охоплюють місцеві медіа, то це плюс-мінус однаково. Це ДТП, надзвичайні події, якісь там скандали місцевого характеру. І це превалює. Потім вже йде якась локалізація.
Що стосується Чернігова, то, як і в більшості регіонів, на жаль, медіа, дуже сильно під впливом власників. Ця тенденція відслідковується, і це питання стандартів, дотримання етичних, моральних норм, незалежності, об'єктивності, подання балансу думок. І з цим були питання до 24 лютого 2022 року, оскільки тоді вплив політиків або місцевих власників на медіа, мені здається, відчувався більше.
Війна ситуацію цю виправила, тому що всім було не до політики. Всі працювали на те, щоб вижити, щоб доносити інформацію про те, що відбувається в Чернігові. Тоді ми бачили, що всі медіа працюють, скажімо, в одному руслі і намагаються протистояти тому, що до нас прийшло.
Після того, як російські війська відступили з Чернігівщини, ситуація почала вирівнюватися з точки зору медіа, оскільки більшість медійників повернулося в Чернігів. І почали «вилазити» ті самі політичні проблеми. Знову є ці тенденції, коли ми бачимо залежність певних медіа від політичних настроїв, або вподобань, або прямого впливу. І це, звичайно, не приносить плюсів.
Тому що це протистояння політичне, яке є в Чернігові та Чернігівській області, воно не сприяє як соціально-економічній ситуації, притягненню інвестицій, відбудові, так і медійній картині. Ці процеси бачать і донори. Я про це спілкуюся з медіа-власниками, журналістами, редакторами. Кажу: дивляться на вас і вас моніторять. І якщо ви не дотримуєтеся стандартів, ви можете не розраховувати на отримання грантів.
А це дуже важливо зараз, оскільки ринок рекламний дуже сильно впав. Одні скаржилися, що «джинси немає політичної або майже немає, бо вибори невідомо коли будуть». Тому редакціям важко виживати. І гранти – це велика допомога. Але якщо ви не дотримуєтесь тих стандартів, якщо ви втягнуті в політичне протистояння, то вам серйозні гранти не дадуть.
– Що змінилось у чернігівській журналістиці після повномасштабного російського вторгнення?
– Тема війни залишається ключовою в усіх ЗМІ Чернігівської області. І це доводять моніторінги, які ми фрагментарно робимо. Топ тема – це війна, наслідки війни, робота волонтерів. Це, до речі, відрізняє Чорнігівщину від інших регіонів. Я подивився цифри колег, там більше про надзвичайні події, кримінал і так далі. У нас тема війни залишається актуальною, оскільки Чернігівщина дуже сильно постраждала і продовжує страждати, особливо прикордоння.
В іншому дійсно тенденція змістилася: стало більше новин, знову ж таки, кримінального характеру, ДТП.
Не стало більше якісної, мені здається, плюс-мінус аналітики, розслідувальної журналістики. Із цим завжди були проблеми, на жаль. Зараз є якісь паростки на окремих виданнях займатися аналітикою, зокрема, політичною аналітикою, але системної роботи немає. Мені здається, що Чернігівщина в цьому плані трошки відстає від регіонів. Є дуже цікаві нові проєкти в Сумах, в західній Україні.
- Як можете прокоментувати те, що на телеканалах «Новий Чернігів і «Дитинець» виходили майже однакові критичні до голови ОВА Чауса і голови МВА Брижинського матеріали?
- Ми ж всі дорослі люди і живемо не в вакуумі. Всі розуміємо, хто має вплив на той чи інший засіб масової інформації. Ми розуміємо власників, розуміємо прямих і опосередкованих беніфіціарів. Розуміємо, що телеканали діляться своїми, скажімо, матеріалами, і вже подавання може бути різне. Але якщо ми говоримо про даний випадок, то тенденції очевидні. І що один канал, що другий, вони, звичайно, мають свою виражену позицію стосовно подій, які є в Чернігові щодо навколо-політичного протистояння.
Ну і так само можемо згадати інші сторони, які теж приймають участь у цьому протистоянні, тобто інші ЗМІ, які займають іншу позицію, і нічого доброго не говорять про Ломако і Атрошенко, а лише тільки погане про них. Тобто тут такий баланс, можна сказати, тут вже змагання йде за аудиторію.
Тому тут варто згадати про «Суспільне Чернігів», мені здається, це краще, що трапилося з чернігівською журналістикою за останнє 10-ти річчя. І це про стандарти, про якість контенту. І про те, що чернігівська редакція стала хабом для інших регіональних представництв. Тобто, на основі Чернігова зробили цей північний хаб. Це показує, що чернігівська команда - вона дуже якісна. І те, що наші кадри їдуть Києва - теж показник, що тут вони зробили щось дуже якісне.
– Історія про опитування для журналістів щодо доступності чиновників.
– Були певні звернення від журналістів, що є труднощі з окремими чиновниками стосовно доступу до них, доступу до інформації. І ми провели опитування, де просто анонімно опитали журналістів про те, кого вони вважають найбільш закритим з чиновників. Це міг бути або якийсь структурний підрозділ, або конкретна посадова особа. Ми розіслали анкету всім. Було кілька десятків відповідей, були представлені різні абсолютно видання з обох умовних таборів політичних. Зокрема Брижинський набрав один з найбільших цих показників негативного ставлення журналістів стосовно його відкритості, доступності щодо роботи з ним як посадовою особою, отримання від нього інформації і так далі. Ми, власне, це оприлюднили.
Потім отримали від пана Брижинського запит на інформацію до нас як до громадської організації, що вже само по собі не може бути, оскільки ми не суб'єкт влади, і ми не маємо відповідати на інформаційні запити. І він просив розкрити прізвища, хто як голосував. Ми зразу казали, що це анонімне опитування, що ми не будемо оприлюднювати чи називати медіа, які приймали участь. Ну і, власне, ми йому відповіли тактовно, що це неможливо. На цьому нібито питання зам'ялося. Ми навіть провели спільну таку зустріч. Ми намагалися навпаки цим опитуванням десь налагодити ці місточки. І завдяки цьому пан Брижинський прийшов до нас, журналісти прийшли. Вони сіли і спочатку дуже на підвищених тонах розмовляли між собою, насправді. І він там намагався з'ясувати, чому ж його так визначили.
То журналісти йому аргументовано довели. Ну і мені здається, після цього питання знялося. Можливо не повністю, але частково. Він залишив свій номер телефону, привселюдно всім казав: дзвоніть мені напряму, якщо у вас є запитання. Ну і наскільки я потім цікавився в колег, то стало простіше від нього отримати інформацію. Тому це такий позитивний, мені здається, кейс, коли ми якесь питання піднімаємо, і воно знаходить якесь вирішення.
– Своя політична позиція у видання – це ок?
– Коли ми говоримо про стандарти журналістики, то це не «Ок», тому що видання має бути збалансованим, видання має бути таким, яке подає обидві позиції, намагається донести до читачів, слухачів, телеглядачів правду.
Загалом, звичайна історія про те, що медіа має бути бізнесом, а не спробою впливати на суспільно-політичну думку, яка дофінансовується з якоїсь кишені. Ми маємо про це говорити. У нас є суспільний мовник, який фінансується з державного бюджету. І в нас мають бути інші зрозумілі шляхи фінансування для медіа, колективна угода редакції та власника про те, що він не втручається.
Всі ці історії, вони відомі, але, звичайно, до цього нам дуже далеко. Хоча в Чернігові я можу відмітити, наприклад, «Чернігівську медіа-групу». Мені здається, що Ярослав Сухомлин — це один з «дон-кіхотів», які намагаються нести думку про те, що медіа-бізнес можна робити як бізнес, не лягаючи під якусь політичну силу. Або просто продавати площу для всіх на однакових умовах. Із тим, щоб було маркування реклами - це ще оде питання, яке ІМІ відслідковує. І ми до цього йдемо. І новий закон «Про медіа» цьому спонукає. Я думаю, що із цим буде краще.
* * *
