Говоримо із Аліною Горелько, дитячим корекційним психологом про аутизм: на що звертати увагу батькам, що варто робити, якщо поставили такий діагноз і чи викликають вакцини розлади аутистичного спектру.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо сьогодні про розлади аутистичного спектру із корекційною психологиною Аліною Горелько у передачі «Наші люди». Привіт, Аліна! Я знаю, що ти в професії корекційного дитячого психолога близько восьми років. Що таке взагалі корекційний психолог, чим він відрізняється від просто психолога?
- Корекційний психолог відрізняється від звичайного практичного психолога групою проблем, історій, з якими він працює. Тобто корекційний психолог більше здійснює безпосередньо діяльність з дітьми, які мають певні розвиткові утруднення або відхилення, а також певні неврологічні або психіатричні особливості. Сюди ми можемо відносити розлади аутистичного спектру, розлади уваги, гіперактивність, сюди ми можемо відносити затримки психічного розвитку, психоемоційного розвитку і так далі.
- Я знаю, що ти здебільшого працюєш саме з розладами аутистичного спектру. Що це взагалі таке?
- Розлади аутистичного спектру – це стан, який характеризується наявністю наступних ускладнень у розвитку дитини. Перша група ускладнень – це ускладнення комунікативної сфери, сфери спілкування загалом. Тобто ми говоримо про те, що дитині важко взаємодіяти з іншими дітьми, дитині важко взаємодіяти з батьками, або це просто специфічна взаємодія. І також з навколишнім світом загалом. І друга група ознаку, яку ми включаємо в розлади аутистичного спектру, це наявність певних стереотипій. Стереотипія – це повторювані рухи, це можуть бути повторювані фрази, обривки фраз, це може бути повторювана ігрова діяльність, тобто коли у нас дитина катає машинку по одній траєкторії, бо вона просто так грається, вона звикла до такої діяльності. Для нас головним є наявність оцих двох показників, і вони мають бути в сукупності. Якщо у дитини є ускладнення просто з соціальною взаємодією, ми можемо говорити, що це може бути схоже на дуже багато чого, але не факт, що це розлади аутистичному спектру. І у дитини можуть бути наявні певні стереотипії або якісь сенсомоторні порушення, тобто стереотипові рухи якісь, але може не бути ускладнені в комунікації. І тоді ми маємо просто спостерігати ще, щоб зрозуміти, чи є у нас сукупність цих двох груп симптомів для того, аби ми розуміли, що це саме РАС.
- Як рано виявляють аутизм і на що батькам звернути увагу?
- На сьогоднішній день стало набагато легше працювати в форматі того, що зараз РАС рано діагностують. Скажімо так, ми ж не можемо говорити, що дитині в півтора роки виставлять діагноз РАС, але ми говоримо про те, що лікар може запідозрити, поставити під питання або порадити батькам займатися корекційною роботою і корекційною діяльністю. Зараз більшість звернень - діти десь до двох років. Раніше, ще років п'ять тому, приводили дітей, коли їм було десь близько чотирьох років. І це дуже великий прогрес, тому що зараз, я вважаю, лікарі зробили дуже багато і прям зробили крок вперед в форматі того, що зараз лікар може порадитись батькам звернутися, звернути увагу. І насправді в цьому зацікавлені всі батьки, спеціалісти, тому що найкращі результати нам буде давати саме ранні втручання. На що можна звернути увагу вдома, якщо турбує щось? В принципі, ми починаємо приглядатися більш-менш з року-півтора. Узагалі, у нас є вікові критерії розвитку дитини, їх можна загуглити. Там нічого немає суперспецифічного, що потребує складних і ґрунтовних розшифрувань. Теж скажу, що насправді жодна дитина не буде виконувати на 100 % всі ці проби. Це нормально, але якщо ми розуміємо, що у нас загалом оцінка задовільна, тоді ми розуміємо, що у нас розвиток дитини йде нормотиповим шляхом, і все ок.
В першу чергу ми звертаємо увагу на реакцію дитини на звернене мовлення. Тобто на її ім 'я, коли ми її кличемо, коли ми звертаємось до неї. От в рік-півтора для нас це прям такий дзвіночок, що дитина, наприклад, якщо ти граєш на якомусь музичному інструменті, ти розумієш, що дитина тебе чує. А коли ти кличеш дитину, наприклад, "Сергійко, підійде до мене", Сергійко не чує тебе. І тут ще маю сказати про те, що справа в тому, що можливо буде сенс тоді ще перевіряти, наприклад, слух або зір. Тому що коли у нас у дитини є утруднення в комунікативній сфері і є певні стереотипії, ми не маємо відкидати для себе варіант того, що дитина просто бачить цей світ або чує цей світ інакше. Тому що тоді нам треба будуть засоби корекції додаткові, тобто тоді нам, можливо, там треба будуть слухові апарати або треба будуть окуляри. І це дасть можливість зробити великий прогрес. Ще звертати увагу варто на відсутність реакції на соціальне заохочення, коли ми хвалимо дитину, коли ми радіємо, плескаємо їй, що який ти молодець, прийшов до мене, ти так класно прибіг, чи приповз, чи як класно ти покотив машину. А ми розуміємо, що дитині від того, що ми її хвалимо - все одно. Або ще один важливий елемент може бути не лише з похвалою, але з тим, наприклад, що ти біжиш, ти малий, ти біжиш, біжиш, біжиш, впав, навернувся, тобі об'єктивно боляче, але ти не біжеш до батьків для того, щоб розділити свою біль. І на це треба звернути увагу. Ще важливим критерієм буде, знову ж таки, наявність стереотипії, тобто наявність певних рухів, які повторюються. Але як правило, саме на це батьки частіше звертають увагу. У дитини з РАС, якщо ми говоримо про десь рік,-івтора року, як правило, знижений пізнавальний інтерес. Тобто дитина набагато менше зацікавлена в нових іграшках, нових предметах.
- Якщо дитячий психіатр поставив діагноз "аутизм" - це все, це вирок на все життя?
- Насправді, ні. Історія ще в тому, що і лікарі зараз ставляться до постановки діагнозу, виходячи з того, що все тече, все змінюється. Як правило, насправді, навіть під час першого відвідування, для того, щоб батьки ще не боялися, що не буде такого, що ви вперше приїдете з дитиною, на вашу дитину подивляться, вам зададуть три питання, і після цього вам виставлять діагноз. Такого не буває, тому що будь-який лікар, він теж має розуміти, що він має певний час супроводжувати дитину для того, щоб зробити певні висновки. І взагалі, насправді, нас набагато більше цікавить не момент постановки діагнозу, нас набагато більше цікавить шлях, що нам з це робити. Тобто нас більше має цікавити питання навіть не що це, а як з цим жити, умовно кажучи. Що ще я б хотіла сказати батькам, не бійте шукати свого спеціаліста, для того, щоб ця людина була вам зрозуміла.
- Як саме корекція відбувається?
- Для початку нам треба провести бесіду з батьками і продіагностувати дитину. В цьому безпосередньо дуже велика різниця часто між корекційним спеціалістом і тим самим лікарем. Тому що лікар має звертати увагу дуже велику на анамнез, на інтерв'ю з батьками для корекційного спеціаліста, оскільки саме корекційний спеціаліст буде втілювати певну програму втручання і діяльність з дитиною. Він має провзаємодіяти з дитиною. Тобто я маю певним чином з дитиною погратися, запропонувати їй якісь іграшки. Спробувати викликати її радість, спробувати викликати її злість, до речі, теж, для того, аби розуміти, наскільки дитина може йти в негативну поведінку. І тоді ми з батьками складаємо план, яким чином ми будемо працювати, скільки занять на тиждень нам потрібно. Чи потрібні нам заняття саме корекційного психолога, чи нам, можливо, треба ще додати заняття сенсорної інтеграції, або, можливо, зараз буде ефективніше працювати психолог і логопед у зв 'язці. І, в принципі, крок за кроком кожного заняття ми з дитиною граємось. Тому що я працюю з дітьми дошкільного віку, їх основна діяльність – це ігрова. І, насправді, моя основна задача – не стільки навчити дитину, скільки навчитися батьків правильно гратися з нею. Тому ми граємось.
- Топ-3 поради батькам, які зіштовхнулися з аутизмом у своєї дитини?
- Перше - це все-таки кисневу маску спочатку на себе. Тобто дуже велика помилка батьків в тому, що от ми зрозуміли, що у нашої дитини є певні особливості розвитку, і тепер ми будемо 24 на 7 працювати, робити все для неї, тільки правильно гратися. Ні, ви вигорите, і нічого насправді якісного не буде, тому ми робимо за принципом - краще менше за часом, але якісніше. Це перша порада – не вигоріти.
Друга – розуміти, що це надовго. Якщо ми говоримо про якісну корекцію, вона не може відбуватися місяць або навіть півроку, часто навіть рік. Десь за два-три місяці ми побачимо якісні зміни, але сказати, що ми досягли максимального результату не зможемо, тому розраховувати, що це надовго.
І третє, напевно, це просто вірити в свою дитину і вірити в себе і в те, що ви, як батьки, це подолаєте.
- Останнє питання. Чи викликають вакцини аутизм? Я не можу не запитати.
- Оце дуже хороше питання. Я сподіваюсь, що воно від нас кудись піде, але воно чомусь не йде. І батьки реально часто задають це питання. Ні, вакцини не можуть викликати аутизм. У нас немає в принципі досліджень, які б це підтверджували. Тому, будь ласка, вакцинуйте своїх дітей, робіть це за графіком, взаємодійте з вашим лікарем. Чому існує така думка? Тому що, насправді, оці вікові критерії, які ми проговорили, рік, два, три... Вони часто співпадають з календарем вакцинування. І тому нам здається, що, умовно кажучи, що у нас відбулось у два роки? В два роки я помітила, що у моєї дитини звужене поле, цікавиться небагатьма іграшками. А в цей вік що відбулось? Я вакцинувала її. І тому батькам здається, що це якісь речі, які пов'язані між собою. Насправді не пов 'язані. І просто, скоріш за все, це такий стереотип, який існує доволі довго. Я сподіваюся, що ми його подолаємо. Це як ми вже подолали, ну, майже подолали стереотип з тим, що, ну, нічого страшного, дитина ще там награється, навчиться, воно саме пройде. Дитина виговориться і так далі. Я сподіваюся, що наступним кроком буде історія з тим, що ми зрозуміємо, що вакцинація не викликає розлади аутистичного спектру.
***
Дивіться попередні випуски передачі "НАШІ ЛЮДИ"
- НАШІ ЛЮДИ: ректор Національного університету: "Ми найкращі!"
- НАШІ ЛЮДИ: лікар-педіатр Владислав Бондарук
- НАШІ ЛЮДИ: психолог про те, як зберегти та укріпити ментальне здоров’я
