Говоримо із Максимом Поджарим, директором Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, про робітничі професії, стереотипи щодо ПТУ, навчання дорослих і не тільки.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Пане Максиме, вітаю. Давайте почнемо з того, що ми зараз знаходимось у професійному ліцеї залізничного транспорту. Що це взагалі за заклад, кого навчаєте?
- Ну, Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту, він багатопрофільний. У нас дуже багато професій, хоч в назві стоїть "залізничного транспорту", але фактично у нас є напрямки будівництва, промисловості, громадського харчування, комунального господарства.. Чому? Тому що ми насамперед працюємо над тим, які виклики є у ринку праці. Його треба моніторити і, відповідно, хто як не ми, маємо налагодити місточок між школою і підприємствами для того, щоб відбулася ця синергія.
- Безпосередньо про вас. Як ви стали директором, як до цього прийшли?
- Ну, перш за все, я тут був учнем, тому всі місця, де можуть учні порушити правила я сам знаю особисто. Три роки навчався тут на електрика, з 2002 по 2005 рік. Здобув професію електромонтажника, отримав диплом з відзнакою і вирішив, що це моє. Тим паче, що і батько, і дід теж обирали цей фах, тому для мене це як династія. Ппродовження цієї справи було, можна так сказати, викликом. Ну і після завершення цього ліцею поступив у Політехнічний університет на електричні системи і мережі. І там продовжував підвищувати кваліфікацію вже в ролі енергетика. На третьому курсі прийняв рішення, що треба вже заробляти кошти. Тим паче, що я вже мав змогу підзаробити кошти, тому що мав навички. І після занять можна було піти, зробити десь електропроводку і за ці кошти мати студентське хороше життя. І просто до третього курсу я зрозумів, що навчання заважає заробляти кошти. І вирішив, що треба переводитись на заочну форму, і тоді буде мені трошки легше в цьому напрямку.
В 2008 році стала криза, і, відповідно, всі підприємства переживали не найкращі часи, тому я втратив роботу, на яку дуже розраховував. В 2009 році, в лютому, прийшов до свого майстра, який мене тут навчав на електрика. Кажу: працевлаштуйте, будь ласка, допоможіть, я готовий працювати електриком, шукаю себе. Він подивився, каже: ти вчишся в ВУЗі на енергетика, маєш диплом з відзнаками по електромонтажу, приходь до нас вчити дітей на електромонтажників майстером виробничого навчання. Це бв дійсно виклик, тому що одна річ - коли ти робиш електропроводку, інша - коли ти навчаєш цьому.
Ну і я погодився. Читав уроки спецдисциплін, був завцентром, методистом, заступником директора понад 5 років, і останні 6 років працююю директором цього закладу. Я собі задавав питання таке, навіщо мені це. У першу чергу - це сам залізничний ліцей, він для мене багато чого дав в житті, і я намагаюсь віддати тепер закладу максимум, аби створити умови ще більш кращі для тих дітей, які, як і я, колись прийдуть сюди на навчання, щоб вони могли теж зростати і от цей шлях робити максимально легким для них і комфортним.
- Загалом, якщо про профтехосвіту говорити, знаєте, стереотип такий, ви 100% з ним знайомі, що ПТУ – це щось таке собі, нижча ланка освіти, зневажливе дещо ставлення було. Зараз, наскільки я бачу, ставлення до робітничих професій змінюється і доволі сильно. Як ви думаєте, чи дійсно відчутна така зміна і з чим це пов'язано?
- Дуже хороше питання і влучне. Стереотип дійсно такий досі існує, ми його ще не подолали. Для мене одним з основних викликів буде розповісти цільовим едиторіям, ми говоримо і про доросле населення, і про дітей, і для батьків дітей, випускників шкіл. в цілому, що заклад професійної освіти – це шлях розвитку і він може бути, як є в комп'ютерних іграх: треба нажати F5 і зберегтися на якомусь етапі гри. Так само заклад професійної освіти. Він допомагає пройшовши невеличкий крок, зберегтися. Умовно кажучи, ми знаємо, що людина, яка має навички, розуміння ремесла, панує, вона може далі мати менші ризики втрати роботи або незакінчення навчання в ВУЗі чи ще щось.
Роботодавці запропонують заробітню плату, і людина не залишиться з проблемами на самоті.
- Дорослі у вас навчаються?
- Так, 159 осіб у минулому році, у позаминулому було більше.
- На кого навчаються зазвичай дорослі?
- Це така широка тема, все залежить від того, хто платить за це навчання. Якщо ми говоримо про навчання дітей, то воно оплачується з бюджету міста Чернігова і частково є професії загальнодержавного значення, яких геть не вистачає в Україні, вони фінансуються з міністерства безпосередньо. Навчання ж дорослих, насамперед, це навчання, за яке можуть заплатити або підприємство, розуміючи, що, наприклад, є електрики, але їх треба перекваліфікувати на сантехніків, аби вони мали можливості замінити когось всередині структури компанії. І тому вони інколи звертаються до нас. І сплачують це навчання. І інша річ – це інвестиція в своє майбутнє самою людиною. От працює доросла людина, чоловік чи жінка, і розуміють, що чи умови праці неналежні, чи якісь інші причини, через які людина хотіла би змінити робоче місце, або навіть у самій компанії підвищитись чи перевестися. Але не вистачає освіти. То вони інвестують в освіту, для того, щоб у подальшому це могло окупитися кращою заробітньою платою або іншими умовами праці. І таким чином це теж є розвитком.
- Батькам ви на яку професію, на яку спеціальність порадили б дитину відправити вчитись?
- Батькам я би порадив поспілкуватися з дитиною, що їй буде до вподоби. Профорієнтаційні заходи, вони, можливо, для багатьох є недооціненими. Я вважаю, що якщо прийде до нас мотивована дитина, яка все життя хотіла бути помічником машиніста тепловозу і ця дитина зростала з цією ідеєю, вона з запитом колосальним прийде до нас в заклад і нам треба буде лише розповісти про те, що і як працює, навчити дитину. І це легко буде, аніж дитина, за яку вирішують інші, коли дитина не зрозуміла взагалі, ким вона хоче бути. А потім в процесі навчання намагаємось закохати її в цю професію, закохати у конкретне підприємство, щоб ця дитина по випуску ще й пошла працювати після навчання. Тому що є не тільки такий стереотип. От дивіться, в школі діти здобувають знання, які просто є знаннями. У закладах професійної освіти ці знання годують у подальшому, вони отримують за ці знання заробітню плату. І відповідно пишеш конспекти не для того, щоб батьки похвалили за оцінку, чи викладач поставив гарну оцінку, а для того, щоб ці знання у подальшому знадобились.
- Ви говорили, що налагоджуєте взаємодію з підприємствами і підприємцями. Як це саме відбувається? Що для цього робите?
- Є у нас підприємства, з якими постійно працюємо, є підприємства, які вже зараз, відчуваючи кадровий голод на підприємстві, звертаються до нас. Кажуть, наприклад, нам потрібні зварники, нам потрібні електрики з відновлювання, енергетики, нам потрібні інші професії, і ми намагаємося на цей запит реагувати. Відповідно, для того, щоб дати новим підприємствам кваліфікованого робітника, треба вжеу іншого підприємства спитати, чи можуть вони поступитися одним-двома фахівцями, щоб можна було перевестися. Разом з тим, нові підприємства більш зацікавлені в дієвих рішеннях. Такі підприємства дуже відчувають, що вони бачать розвиток свого бізнесу через розвиток закладу. Такій увазі ми дуже раді, тому що розуміємо, що ми є в структурі цього бізнесу. Якщо ми розвиваємося, якщо роботодавець лягає спати з думками, як розвинути залізничний ліцей, це дійсно цінно.
- В Європі і загалом на Заході, у взаємодії між підприємцями, закладами профосвіти напрацьовано величезний досвід, наскільки я знаю. Чи намагаєтеся якийсь їхній досвід сюди перенести?
- Так. Якщо ми говоримо за, напиклад, Німеччину, це дуальна форма навчання, вона в Україні теж є. Ми елементи впроваджували, для підприємства готували зварників не один рік, саме за дуальними формами навчання. Потім побачили, що, можливо, має бути дуальна освіта, але вона має бути не німецька, а українська. Тобто ми маємо розуміти, що в нас інша економіка, у нас інші реалії, і від них треба відштовхуватися. Тому що підприємства теж насправді виживають і намагаються зберегти ті потужності, які мають. І освіта має не бути тягарем для підприємства, освіта має, на мою думку, підсилювати це підприємство.
- Якщо заговорили про закордоння, не можу не спитати про міжнародну підтримку. Можете детальніше розказати, кого з міжнародних партнерів залучили і що зробили?
- Тут дійсно великий список, велика робота за 6 років була пророблена. У нас є один із напрямків підготовки електриків за підтримки партнера. Це місто-побратим Чернігова - Меммінген. Є професійна школа, де готуються в тому числі електромонтажники. Ми багато перейняли саме з принципів побудови навчання в Німеччині. Ми подивилися, які робочі місця там створені. Відповідно, всі ці робочі місця створені були на підприємствах і передані школі для того, щоб вони навчали дітей. Нам довелось пройти шлях копіювання. Умовно кажучи, принцип ми зрозуміли, а тоді шляхом моделювання логічних блоків. Брали тему заняття і думали, як би цю тему дати, як найпростіше для дитини, щоб вона могла освоїти і легше. Тому фактично перебудовувалася сама підготовки електромонтажників, це завдяки цій співпраці. У нас є хороший проєкт – це проєкт EdUP. Він фінансується Швейцарією. Є долучені роботодавці. Це дуже хороший проєкт. На початку своєго зростання це було поліпшення сантехнічної освіти в України. Зараз це поліпшення в цілому професійної освіти в Україні. Ми завдяки цьому проекту створили нову сучасну майстерню чи центр підготовки сантехніків, новітні технології, швейцарське обладнання і швейцарські технології водовідведення, опалення, ті ж теплові насоси і так далі. Також варто згадати проєкт DECIDE. Він теж фінансується Швейцарією, і він підсилить, якраз ми створюємо зміст, умовно кажучи ми знаємо, як навчати і які сучасні технології впроваджуються у майстернях. А от цей зміст набуде сенсу тоді, коли, кажучи до нас, як я говорив раніше, прийде вмотивована дитина до навчання, тоді нам буде легше це пройти. І якраз через проєкт DECIDE створюється наразі профорієнтаційний хаб. Ми взяли актову залу за основу, вщент її зруйнували і зараз відбуваються ремонти. Що це буде? В актовій залі ми так плануємо собі, раз в два тижні будуть приходити дітлахи зі шкіл, і ознайомлюватися з найпростішими роботами, які стосується конкретних професій. Таким чином в них будуть формуватися розуміння того, що для них більш цікаво. Ми будемо розуміти, що, можливо, навіть якійсь дитині цікава тема, але вона важка для опанування, і треба підсилити її інформаційно. Також в цьому хабі буде, як додатково, це роботодавці зі своїми презентаціями про свої робочі місця, про умови праці, чим займається підприємство для того, щоб дітям розкривати ринок праці міста. І тоді буде формування.
До речі, про роботодавців. Роботодавці зараз активніше долучаються до профорієнтації. Проблема в тому, що якщо ми будемо розповідати, от приходить заклад в школу, наприклад, до батьків, там, на батьківські збори, або просто до учнів-випускників, і починають розповідати про ринок праці, про рівень заробітніх плат, про успіхи наших випускників, і так далі, і так далі, то іде неповна довіра. Чому? Тому що є очевидний інтерес, заклад заманює до себе абітурієнтів, аби вони навчалися. Це виходить, як перекуп намагається продати автомобіль, на якому не їздив, не обслуговував. Інша річ, коли приходить роботодавець на такі заходи і починає розповідати спочатку за своє підприємство, за свої робочі місця. І підніміть руку, будь ласка, хто хоче до мене на роботу. Піднімають діти руки - а ось заклад, який може навчити вас, і тоді слухайте про умови вступу, про всі ці деталі, для того, щоб прийти до мене, необхідно прийти такий шлях. І якраз у такій синергії йде більше довіри, розуміння того, що ніхто нікого не обманює, і дійсно все так працює, як воно є.
- Що би хотіли зробити у закладі найближчим часом?
- Великих проєктів багато, у мене дошка розписана по напрямкам розвитків, і всі вони важливі. Напевно, поставити собі "відмінно" я зможу тоді, коли золотомедальник, випускник школи, прийде опановувати професійну освіту без страху і огляду на стереотипне ставлення суспільства. Я хочу, щоб професійна світа була для всіх, не лише для тих дітей, які не змогли нікуди поступити. Щоб це був свідомий вибір, очевидний для багатьох. Професійна світа має бути і для ветерана, і для дівчини, яка захоче стати зварником чи сантехніком, і для переселенців, і для відмінників. Для всіх.
***
Дивіться інші випуски передачі НАШІ ЛЮДИ:
- НАШІ ЛЮДИ: освітянка з Чернігова про адаптацію до навчання в умовах війни
- НАШІ ЛЮДИ: вчитель інформатики Микола Цибулько
- НАШІ ЛЮДИ: ректор НУ «Чернігівський колегіум» Олег Шеремет
