У Куликівській громаді попрощалися із військовим Дмитром Солохою - йому навіки 33 роки. Військовий поліг у пеклі Покровська 27 червня 2024 року. А вічний спокій віднайшов через 19 місяців на маминій батьківщині у селі Ковчин.
Коріння Дмитра на Куликівщині. Мама – Наталія Іванівна Спутай родом із Ковчина. Саме тут рідні вирішили поховати воїна, повідомили у Куликівській селищній раді.
Дмитро народився 9 лютого 1991 року в Чернігові. Навчався у Чернігівському ліцеї №34. Після закінчення школи - в Чернігівському ПТУ №15 за спеціальністю слюсар. Після закінчення навчального закладу працював у Чернігівському тролейбусному управлінні водієм.
2010-2011 – строкова служба у м. Первомайськ Миколаївської області, зенітно-ракетні війська, водій.
З перших днів повномасштабного вторгнення мобілізований до лав ЗСУ. Обороняв рідний Чернігів. Був нагороджений медаллю «За оборону Чернігова». А далі – схід. Найзапекліші ділянки фронту. Останнє місце служби – стрілець-помічник гранатометника, Покровськ.
27.06.2024 при виході з позицій під Красногорівкою Покровського району зник безвісти. З того часу, родина Дмитра, як і тисячі інших українських родин, жила в тривожному очікуванні та надії побачити рідну людину. Не судилося…на жаль! Офіційне сповіщення припинило очікування і забрало надію.
Сестра Юлія написала 14 січня:
«Кажуть, надія вмирає останньою…вона померла в нашому серці... 💔🥀
566 днів. Нескінченних днів чекання, болю та невідомості. Це тисячі разів перечитані останні повідомлення. Це кожен телефонний дзвінок із невідомого номера, від якого завмирало серце: «А раптом це він?..»
12 червня 2024 року. Останній дзвінок. Останні слова, які тепер назавжди закарбувалися в пам'яті. Тоді ми ще не знали, що чуємо цей голос востаннє. А потім — 27 червня, Красногорівка... і тиша. Страшна, холодна пустка з позначкою «зниклий безвісти».
Ми шукали. Ми молилися. Ми чіплялися за кожну ниточку, за кожен чужий спогад, за кожен сон, де він повертався живим. Ми вірили, що диво можливе. Бо як інакше? Вдома на нього чекала мама, маленька донечка, яка мала зростати на руках у тата, і я — сестра, для якої він завжди був опорою...
…наш світ остаточно згаснув. Дмитро повертається додому. На щиті.
Солоха Дмитро Генадійович. Наш Герой, наш біль і наша вічна гордість. Він віддав усе за нас із вами, за мирний ранок для своєї дитини.
Багато хто писав і просив картку для підтримки!
Дякую вам всім за підтримку.
4874070057172601
Спочивай з миром, братику. Ти нарешті вдома, хоч і зовсім не так, як ми просили у неба... 🕯💔».
За результатами експертизи ДНК військова частина підтвердила, що старший солдат Солоха Дмитро Геннадійович загинув 27.06.2024 під час виконання бойового завдання під Покровськом Донецької області.
5, 6 та 7 лютого - у Куликівській громаді оголошені днями жалоби.
"Час Чернігівський" писав про таке:
