Поліна, складені стосиком, засовують у топку. Дрова перегоряють, санки лишаються. Вони металеві. Так роблять на Носівщині.
85-річний Володимир ДАВИДЕНКО прибирає пічну заслінку.
— Там дрова в мене вже накладені, на санках, — зазирає в топку. Посередині — дрова стосиком на металевій підставці. Володимир Ігнатович витягає її на світ божий. На припічок.
Дрова виїжджають на металевій конструкції, схожій на санки. Але для дуже маленьких діток. І дерев’яного сидіння на відміну від справжніх саней нема. І полози не шліфовані — по снігу не поїдуть.
Ці санки — приспособа для розпалювання печі. Вірніше, для закладання дров.
— То не справжні санки, — ставить крапку над «і» Гнатович. — Їх зварюють із залізних прутів. Раніше на базарах такі продавали. Моїм уже років 30, як не більше. Я й сам зварював, коли на фермі слюсарем працював. Робив людям санки в піч під замовлення.
Воно акуратніше на санках виходить. Дров на попоні внесеш і накладаєш на верх, де сидіння, стосиком.
— Туди й брикет можна, — зауважує Людмила БИЧИХІНА, сусідка.
З-під дров на санях уже стирчить папір.
Пічні санки для дров
Тим часом Людмила Степанівна молодецьки заскочила на піч, відсунула заслінку. Ігнатович сам на піч уже не залазить.
— Сюди, вниз, бумажку підклали, підпалили — і горить.
Ігнатович чиркає сірниками, підпалює папір. З першого разу дерево не займається.
— Мо, відлигли, — припускає дід. — Ці дрова вже, може, місяць наготовані на санках лежали. Раніше часто піч топив. Картоплі натушкую. Капусти. А тепер більше на грубку і газ перейшов.
Допомагають діду з розтопкою печі сусідки або соцпрацівниця. Хто в змозі добратися до заслінки.
— А «Вісник» добре горить? — поглядаю на стіл зі старими газетами.
— Горить, — ствердно киває сусідка і йде відривати сторінку.
Полум’я з «Вісника» запалило дрова. Пішло тепле потріскування.
Ігнатович бере рогача з підпіччя. У Макіївці цей кухонний інструмент називають ожогом.
— Санки пропихаю в піч, щоб стали посередині. А тоді по краях чугуни розставляю. З боків же вільно. Там горщик, там глечик. Чугунці різного калібру. Чотири-п’ять вміщається. Можна і сковорідку.
— А діставати посуд з печі сани не мішають?
— По черзі ставиш, по черзі потім дістаєш теж ожогом. Обережно, щоб не перекинути.
Володимир Давиденко біля печі
Як поросят тримали, то свіжину тільки в печі смажили. Кров’янки, ковбаси — усе там робилося.
— Що за дрова у вас?
— Акація, — ще поправляє рогачем санки в печі Володимир Ігнатович.
— Дрова купляємо. Можна вдома заготовляти, якщо є кому і з чого, — знизує плечима Людмила. — Зарослі розчищати.
— Я вже рубані купляв, — теж переходить на тему дров Ігнатович. — П’ять тисяч гривень віддав.
О, тепер видно, що горить, — заглядає в піч Ігнатович. Від санок, що палають, очей не відірвати.
— Коли перегорить, попіл із санками виїжджає чи вручну вигрібати треба?
— Вручну. Попіл опадає крізь прути санок. Як збереться його багато, вичищаю, і на город.
— Зате горшки чистенькі, не в сажі. Чугунці чисті, сковороди. Бо дрова в печі не розпадаються, — розхвалює сусідка. — Бо от дрова розсипалися, до чавуна дровина притулилася — і вже буде в сажі. А так вогонь, дим собі вгору йде, перекатом розсівається. А посуд залишається чистенький.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У прикордонній громаді майже 500 родин отримають гроші на дрова
- Жителі Чернігівщини можуть безкоштовно заготовити порубкові рештки?
- Купують дрова із розібраних хат і сараїв, бо так дешевше: почім продають
***
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
