«Моя мрія, щоб увесь світ був добрий і врівноважений», - співзасновниця БФ «Паляниця» Вікторія Веруга

25 СІЧНЯ 2023, 22:14

1206

Благодійний фонд «Паляниця Україна»  - організація волонтерів, що зародилася завдяки Вікторії Верузі, Дмитру Кохану та Костянтину Шабакіну. З початку повномасштабного вторгнення росіян вони почали активно допомагати Чернігову і області і по сей день не припиняють допомагати.  Ми поговорили з Вікторією Веругою про роботу фонду, чому він має таку назву і як змінилася робота фонду за час існування.

- Вікторіє, розкажіть про ваш фонд, коли його створили і з якою метою?  

- Наша організація називається благодійний фонд « Паляниця Україна». Я не дуже люблю слово волонтери, тому що я не можу назвати нашу роботу волонтерством. Це є радше благодійна робота. Ціль нашої організації спочатку була допомогти саме місцевому населенню Чернігова під час активного наступу російських військ на територію Чернігівської області. Була блокада міста, знищені мости, нереально довезти гуманітарну допомогу та евакуювати людей. Ми допомагали продуктами, ліками, засобами гігієни. Ще одна мета нашої організації - це звісно допомога військовим. Це невід’ємна ланка, бо без військових не буде цивільних. Це всі розуміють. Ось 24 лютого був перший виїзд, щоб допомогти військовим. І наразі наша організація росте і ми допомагаємо не лише Чернігову та області, а допомагаємо і деокупованим територіям. В нас є декілька проектів, один з яких називається «Tour de Гарячі точки». Ми їздимо на деокуповані території десь раз на місяць. Наразі це Донбас,Бахмут. Возимо військовим та цивільним дуже цінні та необхідні речі, такі як: павербанки, ліхтарі, генератори, флісові речі, буржуйки, медикаменти. Мета – це перемога. Дожити до перемоги. А потім буде наступна мета – відбудувати Україну.

- А чому саме «Паляниця Україна»?

- Це був жарт. Як ви помітили, Україну зараз ще називають «війною мемів», тому що все, що відбувається в Україні, перетворюється в жарт для підняття духу. Наприклад, бабуся викинула банку огірків і збила дрон. І на початку війни ми дико ржали з того, що «паляниця» - «полуниця», що росіяни не можуть вимовити слово «паляниця». Ми створили групу в Телеграм для всіх учасників нашої «Паляниці Україна», на той час це просто було об’єднання. І один з найтриваліших жартів, який був, це ми просто кидали купу відео про те, як рашисти намагають сказати слово «паляниця» або про те, як Скабєєва каже, що «паляниця» російською буде «клубніка». Військові робили на блокпостах паролі. На той час ми ще не могли дізнатися паролі тому, що лише через якийсь час у нас стали з військовими тісніші стосунки. Вони згодом почали надавати нам паролі. А до цього ми казали: «Ми волонтери».  А вони кажуть : «А що ви за волонтери?»  А ми такі: «Просто волонтери». А ми вже тоді мали склад, мали купу всього і вирішили, що ми волонтери «Паляниці». Це була наша кодова назва. І 24 березня ми створили благодійний фонд «Паляниця Україна».

- Уже майже рік, як триває війна. І за цей рік чи було якесь вигорання? Чи Ви думали кинути цю справу?

- Я не знаю, це секрет, не секрет, але я ненавиджу свою роботу. Моя мрія, щоб у всьому світі не було благодійних організацій, щоб увесь світ був настільки добрий і врівноважений, щоб нікому не потрібна була така допомога. Це найгірша робота у світі, бо благодійництво – це допомога тим людям, які не  можуть самі собі допомогти. Тобто ці люди в біді, а це погано, коли люди в біді. Але цією роботою повинен хтось займатися. У нас у всіх, напевно, є принцип « якщо ти не на фронті, то ти на фронті благодійності». Вигорання було з першого дня. Скоріш не вигорання, це не втома, скоріш – це потужний момент несправедливості. А вигорання жодного разу у мене не було. Реальної думки кинути це все не було.

- Уявімо ситуацію: закінчується війна. Фонд продовжує існувати?

- Так, звісно. Фонд буде продовжувати існувати, тому що після війни, як і зараз, вже є руйнування, економічна криза. Насправді в нашому місті зараз більш спокійно, тобто в нас немає такої поганої ситуації, як там в Харкові. Але у нас є гуманітарна криза. Вона спричинена тим, що через активне бомбардування у нас знищено 60%-70% підприємств. Люди залишилися без роботи. І плюс економічна криза. Ви бачили скільки яйца коштують? І як людям жити? Це складно. Тому ми зараз намагаємося підтримувати людей, а після закінчення війни нам потрібно буде відбудовувати місто, допомагати підприємствам знов стати на економічний розвиток. Не кажу, що цей фонд буде працювати вічно, бо я не хочу цим займатися, але поки є потреба, як мінімум у Чернігова, він буде працювати.

- 24 лютого. Почалася війна. Фонд допомагаєте людям, військовим. Чим ви займаєтесь зараз? Чи відбулись якісь зміни?

- Так, зміни є, тому що є різниця між Черніговом у березні і в травні місяці, і Черніговом зараз. Немає блокади міста, у нас працюють магазини. Проблема Чернігова в березні місяці була в тому, що у 80% людей були гроші, просто не було можливості щось купити. Ми опікувались районом ЗАЗа. До найближчого магазину було 3,5 кілометрів. І йти якійсь бабусі чи навіть мамі з дітьми під постійним бомбардуванням було складно. Тому ми привозили все необхідне на місце і роздавали. За день ми могли роздати фуру продуктів. Наразі в цьому немає потреби. Зараз інша ситуація. Ми допомагаємо виключно вразливим ланкам населення. Це безробітні, інваліди, погорільці, ВПО. Тобто люди, які дійсно цього потребують. Наша зараз головна мета направлена більш на ЗСУ. Ми також допомагаємо зараз лікарням, ми їм постачаємо медичне обладнання, ліки, генератори. Ми допомагаємо соціальним будинкам, будинкам літніх людей, будинкам соціально незахищеного населення, безхатькам, дитбудинкам.

- Допомога надходить виключно з-за кордону?

- Наразі так. У перший місяць війни більша частина того, що ми роздавали, ми купували самі. Нам люди скидали гроші. Ми в день витрачали по 150-200 тисяч на закупівлю медикаментів і їжі. Наразі нам це все привозять безкоштовно з-за кордону. Зараз гроші ми витрачаємо більш на вузьконаправлені речі, котрі не привозяться. Це може бути павербанки, генератори, дуйчики, буржуйки. А у перший місяць все купували. Ну привозили щось, але дуже мало, тому що шлях був закритий до Чернігова, і майже неможливо було доїхати. Ну там щось доходило раз на тиждень, але дуже мало. А десь в кінці березня, на початку квітня, вже почали нормально, по 5-6 машин приходило на день.

- Зараз багато людей говорять: «Я втомився від війни». Вони хочуть взяти паузу та абстрагуватися. Гадаю, Європа вже трішки закриває очі на те, що в Україні війна і починає менше допомагати.

- Дуже багато європейських меценатів займаються благодійністю через списання податків. І вони там допомагають африканським, європейським, азіатським країнам у котрих є неприємності. От в Україні трапилась неприємність. І якщо на початку війни це була реальна допомога, люди щиро бажали допомогти, віддавали цінні речі, не шкодували грошей. То зараз вже нам надсилають секонд-хенд. Допомога стала менш якісною. Допомога відбувається через списання податків, якщо чесно. Половина меценатів, котрі нам допомагають з-за кордону, роблять це заради списання податків, а не заради допомоги Україні. Але і на тому дякую. В принципі ми не перебираємо, раді всьому, що нам дають. Що є, то є. Я думаю, що 80% всієї гуманітарної допомоги, котра зараз приїжджає в Україну – це завдяки тісній співпраці українців, котрі знаходяться закордоном. Моя подруга нам надіслала 5 чи 6 фур вже з Франції і зараз поїхала в Ватикан, до Папи Римського, поки що добралася лише до одного з головних кардиналів.

- На вашому сайті є розділ проекти, серед яких є «Допомога лікарні», «Відбудова житла для військового Вови» тощо . Як взагалі з’явилася ідея цих проектів і на якому зараз вони етапі?

- «Допомога лікарням» продовжується, і вона доволі активна. Це один з найуспішніших проектів.  По-перше, в березні - травні, лікарні допомагали людям, які постраждали від бомбардувань. Ми були змушені надавати допомогу лікарням саме операційного плану. Це не парацетамол та ібупрофен, а щось більш серйозне. Це взагалі такі речі, які в простому супермаркеті не купиш, як рентген апарат чи щось таке. І почали шукати виходи на людей, котрі могли б нам діставати ці речі хоча б за гроші, і таким чином вийшли на французьку організацію AMA. Це благодійна організація. Вона займається саме медичним обладнанням. І ось нам вже декілька фур вони надіслали. І там медичні ліжка, підйомні механізми, все, що потрібно лікарням. Щодо відбудови будинків, то у нас була одна спроба. Вона впринципі дуже вдала і гарна. Є такий хлопчик, він був у ЗСУ, потрапив під обстріл, залишився без частини тіла.. Йому також знищили будинок. Він, коли був на фронті, ракета потрапила в його дім. І це така трагічна історія, тому ми намагалися хоч якось йому допомогти, і допомогли відбудувати будинок. Це наша єдина спроба, і все таки це вузький напрямок допомоги, треба спеціалізовано ним займатися. У нас є організації, котрі допомагають відбудовувати будівлі. Це потрібно бути в саме цьому направленні, тому що неможливо розірватися на всі напрямки. Ми спробували. Нам вдалося. Але це було не ефективно, тому ми вирішили, що це не наше. І повернулися на своє місце гуманітарки.

Довідково

«Паляниця Україна» об’єднується з різними фондами для втілення проектів в життя. Нещодавно відбувся захід для учнів Чернігівської спеціальної школа №1 Чернігівської міської ради. Дітки отримали подарунки від «Паляниці України» та благодійної організації «Витрибеньки». Коряк Наталія, яка є організатором «Витрибеньок», а також координатором «Паляниці Україна» каже: « Ми вирішили разом з «Паляницею» а також разом просто з людьми, котрі хотіли допомогти, подарувати діткам мрію. Дітки написали всі мрії, котрі вони дуже хотіли отримати та передали нам. Ми зробили пост в Інстаграмі, там була розписана кожна мрія дитинки, і люди, котрі хотіли чимсь допомогти, казали, наприклад : «Я хочу здійснити мрію Марії». Вони купували ці подарунки і також частково ми їх купували, частково ще з «Паляниці». І так всі ми по трошки щось зібрали і зробили діткам свято».

"Час Чернігівський" писав про волонтерів: Волонтер Михайло: готував гарячу їжу для військових та ходив на роботу через півміста під обстрілами та НАШІ ЛЮДИ: Волонтер про те, як у блокадному місті нагодувати сотні військових в час бойових дій.

Спілкувалася Дарина Руденко

 

Схожі новини

На Чернігівщині поховали загиблого на фронті командира штурмового відділення

27 ЛЮТОГО 2024, 23:01

Паводок на Чернігівщині сильнішатиме: чому взимку багато води?

26 ЛЮТОГО 2024, 20:40

У громаді на Чернігівщині прощатимуться із бійцем ЗСУ: жалоба триватиме 3 дні

26 ЛЮТОГО 2024, 18:54

Вiдео

В дітей треба вкладати душу і серце: чернігівські легкоатлети досягли успіхів на всеукраїнських змаганнях

26 ЛЮТОГО 2024, 18:26

Фото

Ліва рука залишилася під Бахмутом: "Художник" про життя після ампутації

26 ЛЮТОГО 2024, 17:02

Фото

У Чернігівській ОВА домовляються про партнерство із регіоном у Великій Британії

26 ЛЮТОГО 2024, 15:52

Фото

Понад 2 кг наркотиків та арсенал зброї: злочинців затримали на Чернігівщині

26 ЛЮТОГО 2024, 14:50

ТОП-переглядів