Говоримо із Артемом Севастьяном, підприємцем, який долучився до оборону України в перші дні вторгнення і був координатором Руху Опору на Чернігівщині.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Із перших днів повномасштабного російського вторгнення до оборони країни долучилися не лише військові, але і цивільні, сформувавши Рух опору. Із його координатором Артемом говоримо сьогодні у передачі «Наші люди». Чим ви займались до повномасштабного вторгнення?
- Завдань на початку не було. Хто чим може, тим і поможе. Основне - це збір інформації, передача, координат по пересуванню, кількості та місця розташування техніки ворога, зустріч груп розвідки з подальшим супроводженням по території.
Ми передали реально більше 500 координат. Десь було вражено близько 200 цілей. Це не тільки колісна, а й частково важка техніки.
До повномасштабного вторгнення я займався бізнесом і громадською діяльністю у напрямку залучений інвестицій в область. Активно займався процесом децентралізації в області. Напрямок бізнесу - акцент робив на садівництві й розвитку зеленого туризму. Зараз цей проект повністю зупинений, бо потребує багато часу і великих ресурсів.
Звичайно, вірю, що війна закінчиться найближчим часом, і я цей проєкт відновлю. А напрямок громадської діяльності, він відіграв одну з важливих ролей. Ми на добровільних засадах їздили по населеним пунктам і допомагали активним людям об'єднуватись. В той час навколо мене почало формуватися коло знайомих, завдяки спільним справам.
У нас почали з'являтися дружні відносини, взаємодовіра. І саме це було одним з ключових факторів, бо люди повинні одне одному довіряти, коли передають якусь інформацію.
– Як для вас почалась війна?
- Мабуть, як і для кожного. Мені там о 5 ранку ранку передзвонила моя сестра. Вона якраз їхала з відрядження з Харкова до Києва. Каже, Харків обстрілюють, почалась війна. Для батьків це було тривожно, багато хто не знав, що робить. Вже наступного дня я попередив дружину: кажу, можливо, потрібно буде і моя в чомусь допомога. Я не знав, куди йду, не знав, що буде відбуватися. Розумів масштабність цієї проблеми, яка насувається. Дав певні настанови по дітям, по дружині. З братом наступного дня записалися у місцеву тероборону, отримали зброю, почали займатися укріпленням і патрулюванням містечка.
Часто згадую момент, коли отримав автомат, магазин, патрони. Почав закидати патрони в магазин, вже на третьому патроні розсік палець. Магазин, автомат, кулі - все в крові, йду по містечку, думаю: якщо почнуться бойові дії, а я ага, такий «мега воїн». Правда, це такий момент був, що реально запам'ятався. Тобто я перший раз реально взяв автомат в руки. Досі вважаю, що це було правильним моїм рішенням.
Я почав всіх обдзвонювати своїх знайомих, які вже опинились в окупації і від людей почав отримувати інформацію: там вороги стоять, тут їдуть, кількість. Я ж розумію важливість цієї інформації. Я скористався можливістю і передав своєму знайомому у керівництві Збройних сил України. Він каже: «Артем, де ти раніше був?» Ну і нас вже підпорядкували до іншої структури для подальшої координації дій. В цілому завдань на початку не було: хто чим може, тим поможе.
– Які завдання виконували?
- Основне – це збір інформації, передачі, координат по пересуванню, кількості та місця розташування техніки ворога, зустріч груп розвідки, супровід по території.
Ніхто нікого не змушував, але по можливості було і проведення диверсійних дій. Люди залучалися по бажанню до спільних операцій на виконання конкретних завдань. І вже за перший місяць люди передали реально більше 500 координат. Насправді їх було значно більше, бо у нас була певна структура, яка додатково перевіряла, щоб вони були достовірними.
За підрахунками, десь було вражено близько 200 одиниць техніки. Це не тільки колісна, а й частково важка техніка. В тому числі, склади із припасами, бензовози, понтонні переправи. Додатково багато було завдань із пошуку.
– Ким були учасники руху опору?
Це були звичайні люди. Ми знаємо вже сьогодні, що в цьому процесі брали участь від маленьких дівчат, які передавали координати про переміщення техніки своєму дядьку, який проходив службу в ЗСУ, до людей поважного віку, які сідали коня з возом, їхала збирати дрова і вишукували цю техніку.
Учасник Руху опору точно не схоже на героїв з голівудських фільмів. Але саме їхня сміливість, як мінімум, заслуговує на повагу. Я багато знаю історій життєвих. Можливо про них буде можливість зняти фільм, і це буде фільм на реальних подіях.
Учасник Руху опору це пересічний мешканець населеного пункту. Це смілива людина, якою потім після вдалих завдань ще й керує азарт. Інколи бувало ми дивувалися смілості наших людей. Це заслуговує на повагу. Ну а ще кращий учасник Руху опору, це той, який взагалі навіть не знає, що він задіяний у цей процес. Це приклад, коли хтось з учасників звонить своєму куму, а куму видніше, де у посадці стоїть ворожа техніка. І він навіть не розуміє, що він і був учасником цього процесу, а таких 90%, якщо чесно. Робота побудована так, що в кожному населеному пункті є цих людей декілька, і вони, звичайно, один одного взагалі не знають. Це дає можливість нам створити безпечну ситуацію для цих самих людей. Друге – це перевірка інформації, яка нам надходить від того чи іншого населеного пункту або людини.
– Про найчастіші помилки
Одна з найчастіших помилок –коли людина передала інформацію, побула на місці і має фото чи відео. І не видаляє цю інформацію з телефона. У першу чергу, треба почистити телефон, почистити кеш. І тут я, можливо, скористаюся можливостю. Зараз актуальні питання про ймовірний повторний наступ на Сумщину, Чернігівщина.
– Хто і як може допомогти руху опору?
- Я, слава Богу, не Арестович, але свою думкою висловлю, що, можливо, буде важко, можливо, будуть складні моменти, можливо, це все буде рухатися на Київ. Але я думаю, що Чернігівщина найскладніші часи свої вже пережила. У разі, якщо я помиляюсь, то можу декілька настанов дати тим людям, які будуть мати бажання допомагати ЗСУ от саме таким чином. Треба працювати виключно із надійними месенджерами. Думаю, на сьогоднішній день в тому числі це Signal, наприклад. Перед тим, як заходити на Google Maps, потрібно обов'язково відключати геолокацію і, звичайно, заходити на свій насій через VPN. Звичайно, окрім смартфона, бажано мати телефон кнопочний, бо це класний ресурс, яким ти можеш передавати інформацію. Бажано працювати під якусь структуру: ЗСУ, СБУ, або ГУР. Бо у разі, якщо потрапляємо в полон, ця людина може попасти в обмінний фонд.
Якщо, не дай Бог, людина загине, то саме за рахунок Закону України, який 2022 року вже вступив в силу, то її родина має певні виплати, які прирівнюються до загиблих бійців ЗСУ. Робота учасників Руху опору завдяки цьому закону стала більш легітимною. Коли доброволець отримує завдання, перевага в тому є, що він сам аналізує його ризиковість І ми налаштовуємо своїх людей, що головне не загинути, а вижити за Україну.
– Чи використовували в роботі аеророзвідку і дрони?
- Коли все це починалося, вороги рухались колонами відкрито, на певних ділянках області їх били, вони знову наступали на ті самі граблі. Це відбувалось до початку березня. Вже далі вони починали якось випрацювати іншу стратегію. І, звичайно, вони додатково проводили роботу серед населення: забороняли виглядати ерез паркан, забирали мобільні телефони. Стаало складніше. І ми ж прийняли рішення долучити до цього процесу аеророзвідку. Перший дрон ми взяли в школі, він був такий слабенький, ми відразу його повернули. Потім агропідприємство дало там класного «Мавіка», він довго не прожив, був у районі Бобровиці, був відразу збитий. Наступний дрон вже був професійний, на бензиновому двигуні. У нас вже була мета не тільки його застосовувати у рамках спостереження.
У той час якраз Уряд затвердив розцінки за ворога, який здавався з технікою, і ми розробляли листівки, куди здаватися, бо багато хто з росіян приходив до людей в селі і питали, як їм здатися, куди звернутися. Вони реально боялися від кудись піти, бо вони не знали, у який бік рухатися. І ми схему розробляли, як їм правильно здатися.
– Що мотивує простих людей долучатись до руху опору?
- Взагалі, якщо ти маєш статус українець, то ти вже не проста людина. Це точно. Я точно скажу, що наші люди наскільки звикли бути вільними, що вони готові далі на ентузіазмі, на добровільних засадах допомагати ЗСУ в боротьбі над імперією зла. Але, звичайно, хотілося б, щоб саме така допомога наших людей вже в майбутньому не знадобилась. Робота формування мережі учасників Руху опору не зупинена. Хотілося, щоб така допомога вже більше не знадобилася. Але ми живемо в реальності
Автори: Арсен Чепурний, Дмитро Фальчевський
* * *
"Час Чернігівський" писав про таке:
