У Чернігові 27 травня нагороджували лауреатів премії «Книга року-2024». Це традиційний конкурс, який проходить вже багато років
Цьому конкурсу вже 26 років. 26 років поспіль книги місцевих авторів, а також тих, які пов’язані якось із Чернігівщиною, а потім шановне журі обирає найкращих. Я дуже радію, що ми ввели таку нову номінацію як рукопис. Вже два роки поспіль переможці в цій номінації, їх книга реально надруковується. Це дуже важливо для нас, що конкурс шукає таланти, які потім видаються, - каже Ганна Пушкар, директорка Чернігівської міської комунальної централізованої бібліотечної системи.
Ганна Пушкар
На конкурс подали 34 книги та 10 рукописів, які змагались у шести номінаціях, тож боротьба була запекла. Гран-прі отримала історична книга «Чернігово-Сіверщина у війнах з Московською державою за литовсько-польської доби». ЇЇ автор Ігор Кондратьєв, каже: з тим часом можна провести певні паралелі.
Вона розкриває маловідомий період нашої історії, це від 1500 до 1634 року. Що цікаво, за ці 134 роки війни тут велися фактично 60 років, не рахуючи невеликих прикордонних конфліктів, які були постійними. Тобто ті події, які відбуваються у нас зараз – не новина. І бажання Росії загарбати нас має давнє історичне підгрунтя і коріння, - говорить історик.
Ігор Кондратьєв
Відзначали преміями також поетів, авторів дитячих книжок, праць про російсько-українську війну. Одне з призових місць конкурсу посіла книга «Перша шеренга» про боротьбу Чернігівщини за незалежність у 90-х роках. Один з її упорядників, Владислав Савенок, каже: праця справді унікальна.
До цього часу історія 90-х років, те, що творилося в Чернігові, як постала Україна саме в Чернігові, її не було. Були статті, уривки, а повного процесу, що відбувалося не тільки в Чернігові, але й на Чернігівщині, коли йшла ця «перша шеренга», не було. Бо український рух відбувався і в Чернігові, в Городні, в Ніжині, в Прилуках, але він душився радянською владою. І українство шукало можливості, щоб створювати Україну в Україні.
Владислав Савенок
Наша знімальна група вирішила поцікавитись у чернігівців: які книги вони читають? І чи читають взагалі? Відповіді були різні.
Послєднєє стало стіхі, сборнік, стіхі Висоцкого Владіміра. Просто ідьот как повторєніє.
Оно как новоє. Нє то што я забила, нєт, воспріятіє другоє.
Чесно ні, я читала в школі останній раз і ніяких книжок не читаю більше.
Я вже і забула, шо я читала, пам’яті вообще нема вже.
З літератури у нас дитячі книжки тільки, такі маленькі. Ще трохи зарано нам.
Наступного року, сподіваються організатори конкурсу, книг подадуть ще більше.
***
Час Чернігівський писав про таке:
