Двокілограмова (майже) картоплина виросла на городі 66-річного Анатолія ТУРОВЦЯ з Андріївки Михайло-Коцюбинської громади Чернігівського району. 1915 грамів. Чоловік навіть думав подаватися на рекорд Чернігівської області. Але поки два тижні сумнівався, бульба почала всихати…
У середу, 16 вересня, вона все ще здоровенна. Не бульба, а бульбище.
— Син глянув в інтернеті. У нашій області рекорд був 1400. У Волинській — 2200, сорт «Слов’янка».
Який у мене сорт, не знаю. Намішано всього потроху. «Білороса», «Слов’янка». Ще якісь новіші купляв. Міняю часто. Рік-два — і щось нове. Бажано елітну саджати. В Андріївці агрофірма є, вирощує різні сорти. «Андріївське». Я їм паї в оренду здав, мені сітку ранньої картоплі видали.
Дружина Таня сортами займалася. А я так: розкидай — виори — викопай. Не стало її 25 квітня, — миттєво наповнюються сльозами очі Анатолія Степановича. Щоб я не помітила, першим пішов на город.
— Виріс картопляний богатир отут, за хатою.
Вибирали всі гуртом. Син Саша, дочка Іра, онучки з міста приїхали. Їх у мене три. Працювали на совість. На балконі картопля не росте, — сміється Анатолій.
— Добре вродила?
— Було в мене два городи. Тут соток 12. І ще один там, навпроти двору, соток 15, — махнув рукою кудись ген за хату Степанович. — Там взагалі не садив. А виросло на одному стільки, як минулими роками з двох збирали.
На городі вже тільки притоптані борозни. Та осінні квіти. Саджала ще Тетяна Яківна.
— Віталик Коваль трактором з копалкою пройшовся. А ми збирали. Ручного труда тут не було, — вважає Туровець. Йому видніше. Дядько 15 років працював у сільському господарстві. Був водієм і в сезон — на комбайні.
— Мені, як родичу, безплатно допоміг. Раніше свій трактор був. Уже продав. Нема здоров’я — нема трактора, — зітхає. — Картопляного велетня вибрали Лена Лєщенко і Таня Коваль, сусідки. Несуть мені: «Давай ваги, важити будемо». Зважили. Один кілограм 915 грамів було. Кажуть: «Це рекорд!» Посміялися і далі пішли вибирати. За дві години справилися.
А за два тижні зсохлася. Уже позавчора важив — тільки 1815 було.
У хаті кішка, британка Мотя. Діти на кілька днів залишили. З картоплиною вони майже одного розміру. Тільки що бульба не пухнаста і без хвоста.
— Ви її якось, може, уже й назвали? — цікавлюся.
— Ні, — регоче чоловік.
Кладемо коренеплід на ваги. Уже 1760.
— Вам її, може, треба було у водичку занурювати? — міркую.
— Ага. А ще краще свинцем напхати, — не переймається Анатолій.
Перекладаємо на лінійку. 26 сантиметрів. Анатолій Степанович приніс ще й рулетку. Міряємо довжину, ширину та обхват талії вздовж і впоперек. Бо хтозна-де в тієї картоплі талія. Наміряли 36 на 61 сантиметрів.
— Куди бульбовелетня подінете? Дерунів насмажите зі здоровила?
— Ви що, нехай лежить! Під Боги покладу, — весело киває картоплиною на ікони в кутку, прикриті рушниками. — І буду час від часу зважувати, дивитися, як худне. Бо особисто я такої картоплі, скільки живу, не бачив.
Весь цьогорічний урожай ще лежить насипом у сараї. Сохне.
— Ця найбільша, а ще великі були. Десь по кілограму-півтора. Деяку діти забрали в Чернігів. Яка лежить — ще не перебрана.
Анатолій саме набирає в сітки для лікарні. Є рожева, жовтенька, двомасна. Дрібної майже нема.
— Завтра забиратимуть. Щороку село дає городину для районної лікарні. Як допомога. Хворих будуть готувати. Люди дають що є: капусту, картоплю, моркву. Скільки кому не жалко.
Картоплю підживлював гноєм. Ніяку скотину не тримаю, крім курей. Тому гній купую в Михайло-Коцюбинському на фермі. Шість тисяч гривень машина. Привезуть і вивернуть. Розкидаю на городі восени. А навесні переорю.
— Жука труїте чи вручну збираєте?
— Пилососом? Чи компресором? — сміється. Але обидва способи реальні. — Як на дві сотки перейду, тоді випробую. Або руками збиратиму. А поки трую, як усі.
— Продавати картоплю будете?
— А куди її подіти? Цього року тонни три на смітник виніс. Старої. Ціну ще не склав. 10-15 гривень за кіло на базарі просять. Та я ж не повезу. Хто скільки дасть.
Десять порцій дерунів
— Скільки дерунів вийде з картоплі вагою 1915 грамів? — запитала Валентину ДЯЧЕНКО, шефиню-кухарку ніжинського ресторану «Могорич». Заклад спеціалізується на стравах української та європейської кухні.
— 50 штук, — підрахувала на калькуляторі Валентина. Враховуючи витрату маси картоплі на одну порцію. — Порція дерунів у нас — п’ять штук. Немаленькі, шість-сім сантиметрів у діаметрі. І товщиною десь сантиметр. Подаються зі сметаною.
Звичайно, для приготування ще треба яйце, цибуля і борошно. Смажимо на олії.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Картопля: «другий хліб» українців і головний овоч світової кухні
- Як краще зберігати картоплю? В сітках чи насипом? Як варіант — «забулись викопати»
- Молода картопля восени, а морква у березні: як і що вирощують на Чернігівщині через зміну клімату
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
