49-річний Роман Гавриленко з Бобровиці, працює в ПРаТ «Ічнянський завод сухого молока та масла», робочим молоковозом розвернув колону ворожої техніки, що їхала зі сторони Браниці Ніжинського району. Став на в’їзді, перекрив дорогу. Сказав: «Машина замінована».
— Який то був день війни, вже і не згадаю, — каже Роман Петрович. — Може, третій чи п’ятий. На тому в’їзді ні блокпоста, ні наших військових. Нікого не було. У мене в Бобровиці донька, онука, жінка. Треба захищати своїх. Тому і вирішив діяти.
— Що жінка сказала, коли вирішили їхати?
— Її вдома не було. Вона медик, в лабораторії працює, якраз в лікарню пішла.
Колона техніки їхала від церкви до вокзалу. Скільки — не рахував, не до того було. Спочатку БТРи, за ними танки, колона десь метрів 300-400. Підігнав свою машину, розвернув поперек дороги. Вони під’їхали впритул. Вийшов до них. До мене підійшов офіцер. Кажу: «Давай побалакаєм». А він: «Дай проехать нам». Два рази стрельнули із автомата вгору. Кажу: «Машина замінована», — розвернувся і пішов до магазину, який був зачинений. Біля нього стояв знайомий, дивився за цим усім. Ми перекурили. А вони трохи постояли і почали розвертатися. Назад, у бік Браниці. Я сів у свого молоковоза, провів їх ще й до переїзду, щоб не заблудилися, — сміється.
У результаті мужнього вчинку Романа Гавриленка русня не зайшла в Бобровицю.
— Кажуть, для хоробрості «фронтові сто грамів» випили.
— А хто мені їх наливав? Я б хотів би попитати у того розумного, який таке розказує, він мені їх наливав? Телефон старий, інтернету немає, а то б розказав.
— Після того, як ви перекрили дорогу, в Бобровиці почали жартувати, що на ворогів можна молоковози пускати…
— А я і не чув такого. Коли жінка дізналася, тільки запитала, нащо я туди поїхав. А комусь же треба було їхати.
— Керівництво як оцінило? Премію виписали?
— Я начальства ще не бачив. Зараз, як і до 24 лютого (до дня вторгнення), працюю, збираю молоко по селах. А чи в курсі начальство, чи ні — не знаю.
Джерело: Юлія Семенець, Вісник Ч від 12 травня 2022 року
