Шість могил біля хати у дворі в селі Петровому (Киселівська громада). Під час Другої світової у дім влетіла бомба. Власників поховали біля розбитої хати. Діти відбудувалися, але могили не переносили. А під час окупації росіяни розстрілювали людей. Ховали на подвір’ях. Свідоцтво про смерть ніхто не виписував. Потім проводили ексгумацію.
Хто доглядає
У дворі покійних Михайла та Валентини Носирів шість могил. Дім у селі Петрове Чернігівського району. Могили з хрестами — за парканом, біля хати. Видно з траси. Років 20, а то й більше, ходила легенда: у Петровому померлих ховають не на кладовищі, а в дворах, на городах.
— Усіх ховають у Моргуличах, на кладовищі, — іде до двору покійних сватів Сергій СУКАЧ. Він живе через дорогу. Біля його двору теж кілька могил. Старе кладовище, яке закрили ще років 60 тому.
Могили у дворах ще з тих часів, з Другої світової війни. Це сватові родичі. У їхній дім упала бомба.
Кажуть, в одній з могил похований військовий льотчик.
— Не чула такого, — заперечує дружина Валентина. — Начебто в одній з могил дитятко поховане. Під час війни померло чи вже після, Бог його знає. Але ховали біля прадіда і прабаби. Там уже, певно, й останків не лишилося.
Колись сюди приїздили хлопці з металошукачами. Були в них карти 1730 року. На тій карті Петрового хутора на цьому місці нема. Він був за лісом, як до Гориці їхати. Моргуличі — далі, на бугру.
— Хто доглядає за могилами?
— Зять Ігор і донька Марина. Там порядок. Заходили? Могили огороджені металевим парканом. Казав дітям: «Розгородіть ту залізяку. Воно вже і з моди вийшло».
— Кажуть, коли закрита загорожа, душа не може вийти.
— Бог його знає, як на тому світі. Здрастє, здрастє вам, — звертається до могил. — Завжди так кажу, коли на кладовище приходжу. Колись там і написи на хрестах були. Тепер нема нічого. П’ять хрестів нових, металевих. Один ще дерев’яний. Певно, останнє поховання. Головне, що хрести стоять. Діти прибирають. Перед дідами. Є чарочка, тарілочка. На кладовищі вже ніхто столи не розкладає. Приїхали, побули — і додому. Кожен своєю родиною сідає, поминає. Я своєму діду, який воював, завжди стакан зі шматком паски, яєчко ношу.
— Як земля, на якій могили, оформлена?
— Приватна власність. Територія двору. Чув, що на старе кладовище якось заїхав бульдозер і все зрівняв з землею. Щоб зробити нову дорогу. Казали, той чоловік, який керував технікою, довго не прожив.
Багато запитань, а відповіді поки нема
— Один знайомий хоче, щоб його поховали біля вуликів з бджолами. Чи можна?
— З таким ніколи не стикалася, — ошелешена питанням Олена САЛІЙ, адвокатка з Ніжина. — За життя людина каже, що вона хоче після смерті. Є труднощі, але рідні намагаються виконати її волю.
— Леоніда Яковишина, відомого аграрія, поховали в усипальниці.
— Якщо народу треба, починають це робити. Спірні питання в цьому є?
Законодавчо в нас це не передбачено. Тільки поховання на цвинтарі або кремація. Була на прийомі людина, яка ще за життя говорила про кремацію. Якщо це перепоховання, потрібна вагома причина.
— Тих, кого вимушено поховали в садку, біля хати?
— Потрібно буде робити ексгумацію. За рішенням відповідного органу.
— У Петровому шість могил часів Другої світової війни у дворі. Ексгумацію не проводили.
— Можливо, ніхто не ставив питання щодо цього.
Зараз питання поховання набирає обертів. Одна з причин — на деяких кладовищах уже нема куди ховати. Друга історія — не знають, кого ховають. Рідні військових отримують документи — зник безвісти. Через деякий час привозять закриту труну. Сумніваються, чи, дійсно, того поховали. Звертаються до ясновидців. Везуть фото. Ясновидці не підтверджують смерть. А труну з тілом завтра привезуть.
Я не дуже вірю ясновидцям. Більше результату експертизи ДНК. Як адвокат розводжу руками. На папір не покладеш і з позовом до суду не звернешся.
Ці питання підіймаємо на адвокатських зборах. І відповіді поки нема. Суспільство потребує на них відповіді. Скоріш за все, вона буде.
У прикордонних селах ховають біля хат
У прикордонних з Росією громадах така сама історія, як і в Другу світову. Через постійні обстріли на кладовище померлих чи загиблих не возять. Ховають у дворах, садках, біля хат. Над головою постійно висять дрони. У будь-який момент можуть скинути вибухівку.
У Грем’ячі від обстрілів загинули три мирні жителі. У сусідніх Бучках помирали своєю смертю. Але їх теж ховали у дворі.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки та з інтернету
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Мавзолей, де похований Леонід Яковишин, для відвідувачів ще закритий: чи буде вхід платним?
- Подушка для покійника: розпитали про звичаї у селах Чернігівщини
- На кладовищах — кущі та квіти замість дерев
