Протоієрей Михайло ЯКУБІВ настоятель храму святої Покрови Православної церкви України (ПЦУ) в Ніжині. Спілкуємось у робочому кабінеті. На столі — комп’ютер. Поза монітором — кришталева чаша для святої води. Літрів на 10, не менше.
— Молитовник. Псалтир. Требник. Тут є обряди, хрещення, — Михайло ЯКУБІВ показує іконки на екрані свого смартфона. — Якщо книжки під рукою нема, а телефон є, ти можеш у будь-який час відкрити: хрещення, сповідь, причастя, шлюб. Можна літургію служити. Молитви, — перераховує всі можливості церковних додатків Михайло Степанович. — Акафісти. Псалтир. Закон Божий.
«Моя церква» — багатофункціональна програма ПЦУ, в якій є карта церков, календар. Сьогодні, наприклад, апостола Тимофія, — протоієрей клацнув значок програмки. — Ось. Показує, які читання мають бути цього дня. Життя. Молитви. Новини. Це суто сьогодні.
Де б ти не був, за цією картою знайдеш найближчий храм ПЦУ.
Уся глуха стіна в полицях з церковними книгами. Між ними втиснувся монітор ноутбука. У кутку біля вікна — ікони. Молитовний куточок. Михайло Степанович запалює лампадки. У кімнаті стає світліше. Електрики нема.
— Церковних додатків у мене на телефоні сім, — порахував Михайло Якубів. — Є ще Біблія онлайн. Не можна і не потрібно відкидати ці нові течії. Гаджети. Мені не зовсім подобається слово, — сміється священник. — Корінь такий собі — гад. Нові технології.
Що церковного можна онлайн?
Михайло Якубів закінчив Івано-Франківську духовну семінарію. Приїхав настоятелем у Покровську церкву в Ніжині 30 років тому.
— Ми — перша парафія в області, яка створила свій церковний сайт. Понад 15 років тому. Сайт парафії храму святої Покрови. Тоді мали тисячу переглядів за день. З того часу розвиваємо. Є дві сторінки у фейсбуку. Проводимо онлайн-трансляції богослужінь.
— Чи є додаток, який може прочитати службу замість священника, якщо той не в голосі?
— Читати маєш сам. Онлайн можна слухати молитву. Монах ігумен Саватій Собко в ютубі читає вечірні, вранішні молитви онлайн. Псалтир.
Але молитися потрібно самому. Сенс у тому, щоб вкладати душу. Штучний інтелект — як би він гарно не співав, як би гарно не читав — душі немає. А суть молитви в тому, щоб це було від серця до серця.
Гаджети в храмі не замінять людину, священника.
— Хоч півчу замінити можна? Якщо захворіла.
— Навіть якщо всі півчі захворіли, стає будь-яка людинка з церкви, яка знає службу. Даєш їй книжку і кажеш: «Читай оце». Ну, не буде вона потрапляти в ноти, можливо, буде заїкатися, збиватися. Але нехай прочитає цю молитву від душі. Можу на допомогу включити фон з молитвою. Але головне те, що вона буде читати. Щоб не машина, а людина.
Так, гарно звучить штучний інтелект. Але слухаєш і розумієш, що не від душі. Але послухати для інформативності можна.
Церква — це є спільна молитва. Сама літургія означає спільну молитву. А це важливо. Щонеділі, за церковним статутом, людина має ходити до церкви. Раніше так і було. Якби зараз у неділю до церкви пішли всі, хто вважає себе православним християнином, місця б не вистачило.
У нас з початком вторгнення було набагато більше людей — повна церква. Псалтир читали цілодобово. Зараз той ажіотаж трохи спав. Усе одно більше, чим до війни. Особливо помітні люди, хто перейшов з московської церкви. Парафіянин української церкви при зустрічі скаже: «Слава Ісусу Христу!», парафіянин московської церкви — «Спаси, Господи!» І ти розумієш: людина вихована в московському дусі. І коли вони говорять це з придиханієм, священник аж смикає плечима.
Ми проводимо онлайн-трансляції богослужіння. Є постійні глядачі. Але причастя на літургії може бути тільки наживо.
— Похрестите через інтернет?
— Будь-яке таїнство — духовна річ. Має відбуватися від душі до душі. Навіть телефоном ти можеш домовитися про зустріч. Але будь-яке питання краще вирішувати очі в очі. Бачити людину, відчути її.
— Кума взяти онлайн? Зараз молоді чоловіки переважно на війні…
— Таїнства проводить священник над дитиною. А кум не є учасником таїнства. Це як свідок, який засвідчує віру цієї дитини та її батьків. Це можна й онлайн.
Таїнств сім. Хрещення. Миропомазання, яке відбувається при хрещенні. Сповідь, причастя. Священство (рукопокладення у священники). Соборування. Причастя. Вінчання. Таїнства відбуваються в церкві за участю священника. Нічого з цього не можна онлайн, — знизує плечима Якубів.
— Хрещення — єдине таїнство, яке дозволяється провести не священником. І то в передсмертній потребі.
Охрестити може мати, яка народила дитину, або лікар, який прийняв пологи, якщо бачить, що дитина помирає. Просто сказати: «Охрещується младенець Божий». І водичкою святою покропити. Усе. Це буде прийняте хрещення. Але це не значить, де захотів, там сам похрестив. Ні. Це — за крайньої потреби.
Можна розказати одному, а відпустить інший
— Людина може мені телефоном розказати про свої гріхи. Я вислухаю. Але дати розрішення від цих гріхів — мені треба її побачити, перехрестити.
— Навіщо тоді розповідати?
— Щоб стало легше. Священник тут як психолог. Ой, скільки такого буває! Я раджу знайти священника десь поблизу. Для духовного контакту.
— І переповідати свої гріхи по-новому?
— Не обов’язково. Адже людина розказує не священнику, а Богові. І Бог почув. Мені не потрібно знати твої гріхи. Бог уже знає. Людина розкаялася. Священник над людиною, яка покаялася, читає розрішальну молитву. Очищує її від гріхів.
Цілувати не в екран, а в губи
На столі в скляній пляшечці з кришечкою-куполом — парфуми. Це миро. Святий єлей. Батюшка капає трохи на руку. Яскравий аромат розходиться кабінетом.
Отець Михайло у звичному домашньому одязі. У протилежному кутку висить риза на вішаку.
— Вінчання можна онлайн провести?
— Через інтернет? — розсміявся, уточнюючи, священник. — Ні!
— Наречений на фронті, як виключення?
Батюшка на хвильку замовкає. Чутно, як у дворі заводять генератор, щоб запустити котел.
— Є виключення. Вінчання зазвичай не проводиться в пісні дні. Не кожного дня можна вінчати. Але зараз у нас є розпорядження. Якщо воїн приїхав з фронту і хоче повінчатися, то в будь-який час, у будь-який день — не дивлячись, пісний він чи ні — вінчати. Він і вона мають стояти поряд, дивитися в очі. І поцілувати одне одного. Не в екран, а в губи.
І командири йдуть назустріч. У мене таке було. Бійця відпустили на день, повінчатися. Або приїде капелан на фронт, повінчає там. Похрестить, сповідає. Для будь-якого таїнства потрібна особиста присутність. Особиста молитва. І будь-який гаджет — це лише те, що мені допомагає.
— Хоч паски святити через екран можна?
— Освячення паски — це не таїнство. Якщо, дійсно, немає можливості піти до церкви, людина може взяти пасочку і сама покропити святою водою. Не треба ставити до телевізора, тулити до екрана. Це не Кашпіровський, — сміється отець Михайло.
Ти людина, у тебе є своя душа. Якщо забув слова молитви, Бог простить. І янголи дочитають за тебе ті молитви.
І воду можна самому посвятити. Але, наголошую, усе це за крайньої потреби. Якщо ти на фронті, в окопі. Навіть не придумати, де ще — зараз усюди можна священника запросити. Ми на фронт цього року відіслали десь 60 десятилітрових каністр святої води. 6 січня, на Водохреще.
— Чи крутять зараз у церкві кіно?
— Проєктора в нас нема. Кіно в церкві не показуємо, бо ми там майже цілодобово в’яжемо сітки. Але є фільми, які я рекомендую людям подивитися. Удома, для підтримки душі. Особливо зараз. Є американський фільм «Хатина» (російською «Хіжина»). Який дуже яскраво показує, як християни повинні прощати.
Ще мене дуже вразив мультфільм «Хлопчик, кріт, лис та кінь». Теж американський. Дуже потужний, там треба дослухатися до кожного слова. Можна розкласти мультфільм на цитати. Іде з пів години. Хлопчик питає коня: «Які найсильніші слова у світі можна сказати?» «Допоможіть». «Хіба це сильне слово?» «Сильне. Якщо ти кажеш «допоможіть», ти не здаєшся».
У нашій церкві в перші дні війни люди ночували. Ми читали Псалтир цілодобово. В одному кутку люди в’язали маскувальні сітки для воїнів, які стояли біля Ніжина. В іншому куточку лежали матраци. Якщо допустимо людині ночувати в храмі, то допустимо все.
То чому ж не можна в храмі показати християнський фільм?
Ми цього ще не робили. Але в трапезній кімнаті, під час недільних занять для дітей, показували їм пізнавальні кінострічки.
Десь рік тому приходили хлопці-сапери, які займаються гуманітарним розмінуванням. Читали для наших парафіян годинну лекцію. Принесли проєктор, поставили екран збоку і показували пізнавальне кіно.
Це був час, коли я зібрав повну церкву парафіян. Годину розказували і показували, які міни бувають. Але саме на богослужіння я б собі такого не дозволив. Є певна межа.
Лунає церковний передзвін. То хтось телефонує на мобільний батюшці.
Вирішують питання про стабілізатор. Говорять про «ЕкоФлоу».
— У нашій церкві зараз стоїть кілька «ЕкоФлоу», — пояснює після завершення розмови. — Використовуємо для обігріву. Є приміщення, де ми можемо під час прильотів заховати людей. Обігріти. Є своя кухня — можемо нагодувати. І всюди, де потрібно, стоїть зарядна станція або генератор. Дві «ЕкоФлоу» і чотири генератори.
— Як у роботі використовуєте комп’ютер?
— Усе, що потрібно, беру. У молитві, у роботі. І книжки ми видавали. Газету видавали. «Покрова». «Покровські дзвони». Друкували в Ніжині. Видали і розповсюдили 25 тисяч «Молитовників для воїна». Господар типографії нам друкує безплатно. А ми роздаємо.
— У вас є зйомка церковного подвір’я з дрона. Як так?
— Дрон був нашого парафіянина. І це було до війни. До повномасштабного вторгнення.
— Чи треба освячувати фотоапарат, телефон, камеру?
— Так, людина бере благословення. Духовний дозвіл. У нас є свій церковний журналіст — Наталія Нікітіна. Вона веде наш сайт. Зйомки проводить Михайло Павловський. Своїми камерами. Сам монтує відеоролики. Про проєктор мрію, — зізнається Михайло Якубів. — І думаю, що буде. У Біблії написано: «Усе, що робите, — на славу Божу». Усе, що робите за допомогою штучного інтелекту, усе робіть на славу Божу.
Справа: Михайло Павловський, кінооператор-волонтер
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У Чернігова може з’явитися ще один небесний покровитель: кого хочуть канонізувати
- НАШІ ЛЮДИ: історик церкви про чернігівські храми, чому УПЦ - московський патріархат і св. Лаврентія
- Як відзначали Різдво в прикордонних храмах Чернігівщини
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
