У середині березня російські війська обстрілами вщент зруйнували спеціалізовану дитячо-юнацьку школу Олімпійського резерву (чернігівці за звичкою називають цей комплекс лижною базою).
45-річна школа, де були створені необхідні умови як для спортсменів, так і для дозвілля жителів Чернігова, тепер повністю непридатна для використання.
Який стан лижної бази нині і яке майбутнє чекає на неї у найближчій перспективі ми поцікавилися у директора комплексу Віталія Паршукова.
За його словами, попри те, що вже минув місяць з моменту трагедії, біль не відпускає і досі.
- Тоді пропало все: база повністю згоріла, обладнання згоріло, весь лижний інвентар згорів, документація згоріла, комп’ютери, ну все. Нічого не залишилося. Плачевний стан.
Частина дітей тоді знаходилися на змаганнях у Львівській області.
- Потім їм запропонували в Іспанію і там знаходиться наших 10 юних спортсменів та 2 тренери, частина залишилася в Тисовці, частина - у Сянках.
Але база - не єдине, що зазнало руйнувань, говорить Паршуков. У багатьох працівників комплексу внаслідок російських бомбардувань міста постраждали авто, будинки, особливо у тих, хто жив у Новоселівці та Бобровиці. Так, житло головної бухгалтерки бази вигоріло до тріски.
Нині поки ще зарано говорити бодай про розчищення території комплексу - та вся ділянка в мінах і розтяжках. Рятувальники категорично застерігають працівників: туди не можна. Це небезпечно для життя. Оскільки це віддалений район міста, то сапери туди поки ще не дісталися - тривають розмінування і в самому Чернігові.
- Мені сказали, що база зіграла дуже важливу роль у захисті Чернігова, бо ж з того напрямку заходили росіяни.
Пан Віталій говорить: поки збитки від втрати бази не підраховували, але вже зараз можна говорити про те, що на відновлення підуть десятки мільйонів гривень та місяці часу. Адже цей комплекс був одним із кращих по Україні, тут протягом багатьох років приймали лижні та біатлонні змагання, чемпіонати України та Гонки чемпіонів. Незадовго до початку бойових дій планувалося виділити окреме фінансування на модернізацію комплексу.
- Про що можна зараз говорити, - гірко зітхає Паршуков. - Нині головне завдання - купити дітям хоча б інвентар, щоб можна було продовжити заняття: черевики, лижні палиці, лижі, лижороллери. Я планую виходити на якісь міжнародні структури, щоб нам допомогли… А вже потім будемо думати, як відновити будівлю.
Дещо з інвентарю та зброї вдалося вивезти відчайдушним тренерам, проте у загальному підсумку збитків та потреб - це буквально крапля в морі. Інша задача - як організувати роботу тренерсько-викладацького складу. Тож, колектив школи шукає тимчасове приміщення. Відділення у селах (Киселівка,Снов’янка,Хоробичі, Халявин, Наумівка) лишилися неушкодженими. Однак, діти пороз'їжджалися. Зв‘язок підтримується нині, здебільшого, телефоном.
Віталій Паршуков говорить: чимало відомих випускників школи цікавляться станом справ, готові долучитися у будь-який момент.
- Спільними зусиллями ми все зробимо, тому що для нас усіх ця школа - рідний дім. Але для мене особисто це все дуже боляче, я працював на базі від самого початку її створення… Складно переживать все це…
Школа, яку прозвали лижною базою, побудована в 1977. Первинно вона була одноповерховою, через 10 років будівля отримала другий поверх. У комплексі були спортзал, тренерські кімнати, душові кабіни, вбиральні, медпункт, прокат лижного інвентаря, їдальня для спортсменів, на другому поверсі – гуртожиток для проживання спортсменів. А також стрільбище для біатлону, освітлена лижна та лижороллерна траса, котельня, гаражі, підсобні приміщення, спортивні майданчики, господарське обладнання.
