Проводи, Провідна неділя, Гробки, Могилки, також Радуниця (Радониця), Діди — усе це назви, поширені в різних регіонах України, але позначають одне й те ж саме — день вшанування померлих предків.
День вшанування померлих, який припадає на першу неділю після Великодня (у Чернігові), або на понеділок чи вівторок (у різних громадах дні можуть різнитись).
Історія
Із часів Давньої Русі традиція Радониці пов’язана з культом предків. Буквально це слово означає «урочисті дні». Давні слов’яни Радуницею, або «весняною радістю», називали цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих. Коли прийняли християнство, відзначання скоротилося до одного дня — наступної неділі після Великодня. У великих містах і в селах, де є кілька кладовищ, поминальне дійство розтягується на кілька днів: неділя, понеділок або вівторок. Так і священники, й родичі встигають приділити увагу кожному цвинтарю.
Перед Проводами, у четвер Великоднього тижня, прийнято відвідувати кладовища, щоб навести лад на могилах родичів. Через це такий день подекуди називають Навським великоднем, тобто Великоднем мерців. Вважалося, що цього дня звістка про настання Великодня сягає потойбічного світу і померлі приєднуються до його святкування.
Як на Великдень починають святкування яйцем, так і на Проводи традиційно обкачують могилки освяченими яйцями. Церква не схвалює спиртного, солодощів та іншої їжі на могилках.
Про обіди на кладовищах
Поминальні дні — це не про розпивання алкоголю на могилах, а про зустріч двох протилежних світів — нашого і потойбічного. Головне, чого потребують душі померлих, — це наших за них молитов. Тому на кладовище треба приходити з метою помолитися за душі похованих там людей. А під час Проводів — ще й розділити з покійними пасхальну радість — Воскресіння Христа, відслужити панахиду і роздати милостиню за померлих.
Раніше, коли в людей не було транспорту, вони приходили до церкви у ніч на Великдень. До ранку були на богослужінні, а потім ішли на кладовище поминати померлих. Там люди сідали поїсти. З того часу з’явилася традиція обідати на кладовищі. У наш час можна просто провідати померлих, а стіл накрити вдома.
Поминаючи, тостів не проголошували, примовляли: «Тату, мамо, діду, бабо, їжте, пийте, спочивайте і нас дожидайте!»; «Вам — Царства Божого діждати, а нам — до вас не поспішати!»; «Хай земля буде пухом!»; «Вип’ємо за Царство Небесне наших (імена)».
На Чернігівщині
У багатьох населених пунктах Чернігівщини цього дня відбуваються поминальні богослужіння в церквах. Священники моляться за упокій душ померлих, а віряни запалюють свічки та подають поминальні записки.
Ось деякі з унікальних обрядів та звичаїв:
- "Дідухова паска" або "житня паска": У деяких селах Чернігівщини могли випікати особливий вид паски на поминках, використовуючи житнє борошно або додаючи інші інгредієнти, які відрізняли її від великодньої паски. Ця паска могла мати більш символічне значення, пов'язане саме з поминанням.
- Спеціальні види печива або пиріжків: Поряд зі звичними цукерками та печивом, є існувати місцеві рецепти поминального печива або пиріжків з особливою начинкою (наприклад, з маком, медом, яблуками), які готували спеціально для цього дня.
- Обрядові страви: У деяких селах є давні традиції приготування певних страв, які несли символічне значення і подавалися на поминальному столі на кладовищі або вдома. Це могли бути каші, киселі, млинці, приготовані за особливими рецептами.
Обряди на кладовищі:
- "Окликання" померлих: У давнину був обряд, коли старші члени родини приходили на могили і голосно зверталися до померлих, розповідаючи про новини в родині, просили поради чи благословення. Зараз цей обряд зустрічається рідше, але його відголоски можуть зберігатися.
- Прикрашання могил: Окрім традиційних квітів та вінків, є місцеві способи прикрашання могил. Наприклад, використання певних видів зелені, особливе розташування свічок чи лампадок, або навіть викладання певних візерунків з камінців чи інших природних матеріалів.
- Спільні поминальні обіди на кладовищі: У деяких селах існувала традиція влаштовувати спільні поминальні обіди прямо на кладовищі, де кілька родин об'єднувалися за одним столом, згадуючи своїх померлих.
Пісні та фольклор:
- Поминальні голосіння та пісні: У давнину на Чернігівщині були особливі поминальні голосіння або пісні, які виконувалися під час відвідування кладовища або на поминках вдома. Ці пісні могли мати сумний, елегійний характер і відображали скорботу за померлими. Зараз ці традиції здебільшого втрачені, але окремі елементи можуть зберігатися у фольклорних ансамблях або у пам'яті старшого покоління.
- Приказки та повір'я: Із Днем вшанування померлих могли бути пов'язані місцеві приказки, повір'я та заборони, яких дотримувалися жителі Чернігівщини.
Джерело: ГАРТ, Gemini
